(В останню путь. Робота створена на комп’ютері)
Розпливаються шарами тонкі матерії, залишаючи камінь тіла, завинений та впакований, як цукерка чи пак тяжкий шматок льоду, в своє останнє вбрання в камері, поволі опускатись у глибину темені підводним “наутілусом”, наче затягуючи тім’ячко новим шаром землі, щоб стати кормом, надією для менших світу цього вижити попри всі голодомори, там, присипаний пройнятим краплями вологи порохом, щоб більше не вибухнути, приречено чекатиме повного розпаду імперії тіла на перії часу…
