Володимир Стебельський

Писати про Володимира Стебельського морально не легко, бо, хоч і був дуже талановитою людиною, підлаштовувався політично під обставини, а наостанок, замучений сам собою, покінчив життя самогубством. Таких прикладів вистачало в нашій історії. Пристосуванство, як і невміння прощати дрібні помилки заради суттєвого (не говорю про людей, що не здатні аналізувати та потрапляють під впливи з цих причин – на це ради нема), завдавали болючих ударів нашому народу, особливо, коли у поводирі йшли обдаровані люди.Володимир Стебельський (рос. Стебельский Владимир, пол. Włodzimierz Stebelski; 31 серпня 1848, Магерів, тепер Жовківський район, Львівська область — † 22 грудня 1891, Творки, Польща, похований у Варшаві) — письменник, журналіст, критик, сатирик, гуморист, «перший декадент у Галичині», співробітник львівської та варшавської преси, спочатку український письменник (новела «Монахъ» (1870), поема «Молитва» (1873), написані так званим “язичієм”), народовець, згодом москвофіл, з середини 1870-их років полонофіл (до кінця життя писав польською, був співробітником „Львівського кур’єру” i „Щоденного кур’єру”, вийшла збірка віршів польською мовою «Humoreski» (1878), оповідання в віршах про львівське життя «Roman Zero» (1883), „Dom obłąkanych”, „Sylwetki z Tworek. Delirium tremens”…).

Стебельський мав різні псевдо чи псевдоніми, зокрема: Олександр Дим, Богдан з Поділля, Боян, Руслан, Іван Іскра, Володимир з-під Галича, Володимирко Ст., Володко Ст. або Сте… (Aleksander Dym, Bogdan iz Podola, Bojan, Fidibus, Iwan Iskra, Maska, Mgła, Pius Dezyderiusz, Roman Zero, Ruslan, Satyr, Sławycz, Wołodymir iz-pod Galicza, Wołodymirko St., Wołodko St., Wołodko Ste., krypt.: Ch, Ja., s., s, ST., STB.,  STB…, Stb., STB, STBL., W. S., W. ST., W. St., Wł. St., WŁ. ST., WŁ. STB., WSTB).

Син русина Якова Стебельського, Jakowa Stebelskiego (15. X. 1805 – 23. VIII. 1893) та матері польки. Народився в родині шляхетній, греко-католицькій. Мав брата Ярослава (підписувався – Uhr-Stebelski), юриста, адвоката, віце-президента Національного суду в Кракові, брата Романа, члена редакції “Академічного гуртка”, прокурора, радника двору, а також брата Петра (?).
Навчався в гімназії Станіславова, після сварки з учителем після третього класу – в Самборі. Тут він увійшов до кола української молоді (русинів), що перебувала під впливом Михайла Качковського, юридичного радника та активіста з русинів, і зробив свої перші літературні спроби.
Деякі з ранніх його творів вийшли друком у журналах: “Мета” (1863 р.) і “Нива” (1865), які видались львівською групою молоді “Молода Русь”.
1866 року розпочав навчання в Унові. Саме тут потрапив під сильний вплив москофільства, яке визначало громадянство галицьких русинів у рамках історичного і політичного союзу з Росією. У Коломиї раз в два місяці виходив москофільський “Народний голос”, де Стебельський надрукував вірш “Русь (у значенні Росія) над усе”, а в “Галичанині”, додатку до львівського москофільського “Слова”, зробив у своєму вірші спробу переосмислити спадщину найбільшого українського поета Тараса Шевченка (1867 р. № 8). У 1867 взявся допомагати редагувати новий літературний москофільський журнал “Боян” (шість номерів), який друкував твори російських письменників і розповсюджував панславізм. Тут він опублікував свої речі, у яких відчувався вплив Байрона, зблиснув талантом гумориста (“Два брати”), видрукував повість “Упадший ангел” (№ 1-6). Розголос Стебельському принесли пісні, спрямовані проти «сепаратистської» орієнтації, тобто української: москофільська інтерпретація історії Галичини (Історія та аналіз, № 1-2), кілька політичних віршів (No. 31), та передусім полеміка з П.Кулішем, який користувався авторитетом у Галичині (Стебельський видрукував приватний лист Куліша до Головацького, від чого репутація Куліша потерпіла, хоча в результаті полеміки бумеранг вдарив і самого Стебельського – українці звинуватили його у втраті моралі, а його ровесник Олександр Барвінський ще й закинув, що редактор Дідицький звабив одного з найталановитіших письменників Галичини Стебельського до москофільства добрими грошима).
Молодь любила Стебельського, особливо славилась його пісня “Дай, дівчино, нам шампана”, крім того, юнацтво зваблював вільний стиль життя поета.
1868 р. він написав “Ідаліон” народною українською мовою, використовуючи кулішівку, рукопис (без назви та підпису автора) знайшли на початку двадцятого століття, він знаходився в бібліотеці української організації «Просвіта» у Львові.

Ймовірно, Стебельський навчався у Відні, а потім мав публікації в німецькомовній пресі. Написав у той час роман “Монах”. Після закінчення університету (1871) працював у Львівській гімназії ім. Франц-Йосифа, згодом перейшов працювати у банк.
Був членом редакції сатиричного часопису “Страхопуд”. Брав активну участь у проштовхуванні москофілів під час виборів до Ради у Відні. Опублікував позитивну рецензію на твір “Народ Галичини” російського шпигуна Владислава Рапацького.
Москофільське товариство ім. Крачковського фінансувало видання його повісті “Божий суд на незгоду”, яка вийшла під псевдо Володимир з-під Галича.
Однак політична ситуація в Австрійській імперії – наростання незадоволення москофільством влади та тиск польських консерваторів – змусила Стебельського покинути забави у москофіла. Автор нашумілого вірша “Від Уралу до Віслока (Владивостока)” після гучних звинувачень москофілів у праці за російські гроші та арештів за співпрацю з російською владою Стебельський розриває свої стосунки з москофілами та починає брататись з польською богемою і писати до „Tygodnia Literackiego, Artystycznego, Naukowego i Społecznego”, „Kolców” i „Kuriera Polskiego”, згодом до „Szczuteka”. Отримує визнання. Стебельського називають серед найкращих львівських гумористів. Його пародії йдуть на “ура”. Він дописує до багатьох газет та журналів (як журналіст), зокрема: „Gazetą Narodową”, „Przeglądem Lwowskim”, „Reformą” i „Ziarnem”, його статті передруковуються іншими газетами (петербурзькі, місцеві москофільські). Пише театральні рецензії. Починає пропагувати полонофільство серед русинів.
У цей час пише найвідоміший свій твір – “Roman Zero”, де описує стани “трагедії мозку”, коли втрачаються почуття до жінок.
З кінця 1882 року лікувався в Німеччині. Приблизно 1887 року їде до Швайцарії. Під впливом Ванди Млодницької намагається боротись зі своїм алкоголізмом.
Після лікування повертається до Варшави. Важке фінансове становище змушує його продовжувати свою журналістську роботу, не дозволяючи собі зосередитися на поезії. Багато пише сатиричних речей. Проте алкогольна залежність погіршує нервовий стан письменника та наростає, що призводить до втрати роботи.
Він накладає на себе руки, точніше – вішається.
Друзі встановлюють на його могилі кам’яний обеліск.

Час минав, а твори високошанованого за життя поета, який добровільно відрізав себе від українства, українська пам’ять поволі стирала.

https://www.wikiwand.com/pl/W%C5%82odzimierz_Stebelski
http://www.ipsb.nina.gov.pl/index.php/a/wlodzimierz-stebelski
http://cyfroteka.pl/ebooki/Humoreski__Z__1-ebook/p02025181i020