Важкість та полегша

Слухаю новини, пригадались мимоволі відчуття, які переживала маленькою дівчинкою в одеському таборі ,,Молода гвардія”.

Батьки мали мене одну. З усіх боків їх лякали, що можу вирости егоїсткою, чого вони дуже боялись. Одним зі способів застрахувати мене від цієї біди батьки вважали дитячі табори. Найчастіше мене відправляли проводити літо в туристичних таборах у Карпатах (в районі Сколе та Рахова), купували мені екскурсійні тури по Україні чи до відомих місць Союзу, двічі довелось побувати в ,,Молодій гвардії”.

Перед першою поїздкою до ,,Молодої гвардії” мені було наказано запам’ятати, що я на 2 роки старша, що піду не до 4 класу, а до шостого. Зростом на той час була досить високою, здається навіть, єдиною в класі, хто в першій чверті першого класу дотягувався до вимикача світла. Начитаною, читала постійно, ходила часто з мамою та сама до дитячої бібліотеки в Палаці культури, читала з трьох.

Батьки довезли мене до Львова, посадили на потяг, і я з групою інших дітей з наших країв вирушила зі Львова до Одеси. У таборі різні люди (вчителі та вожаті) по кілька разів питали про вік, клас, на що доводилось відповідати завченими фразами, кожного разу мене ці питання насторожували та лякали, я тілом і серцем боялась власної брехні. Сказати правду страшно було ще дужче, підозрювала, що мене осоромлять перед усіма, виведуть за ворота, залишать одну посеред незнайомого місця та незнайомих людей, крім того, боялась повернутись додому завчасу, знала, що батьки чекатимуть мене певного числа, не раніше. Думки вимучували мене настільки, що режим, до якого не була звична, та з яким познайомилась вперше за рік до того, подобався, з якогось дива мене дружно загін вибрав головою загону, хоча я була від них всіх значно молодша.

У радянському таборі всі говорили російською, хоча він і знаходився на території України, вожаті інколи запитували про щось, що ми мали б вивчати у п’ятому класі з російської літератури, згодом я виявила, що в українських школах інші акценти, інша програма. Дівчата по кімнаті часом щиро дивувались, що я могла так швидко забути, адже відмінниця (тільки третього, а не п’ятого, класу). Моменти запитувань мене вимучували, душив сором, що того чи іншого не читала, пам’ятаю, як намагалась щось нафантазувати, підслухати, скористатись підказками та вперше відчути стан учня, який нічого не знає та має єдине бажання – сховатись.

Брехня заплутує, виїдає, робить людину неприємною самій собі. Дорогою брехні неможливо вийти до щастя. Нести хрест брехні неймовірно важко. Лише легкість, яку дарує чистота сумління, здатна вивести на дорогу щастя.