,,Пригоди Стецюри”

Розшукуючи фільми, де грала актриса Наталія Кованько, родом з Криму, дружина режисера Турянського (в українських виданнях), у російських виданнях – Туржанського (уродженець Києва), сестра двох режисерів Фастовичів
(всі вони емігрували з Криму у 1919 році), біографія Наталі має багато неясного (внучка Олена (Єлєна, дочка єдиного сина Наталі) подає не ту інформацію, яку дають інші джерела, ці дані стосуються дат та стосунків з чоловіком, які до останнього дня життя Наталі, за твердженням дочки, були ідеальними. Олена каже, що її бабуся народилась 26 жовтня 1900, а не 13 вересня 1899, а померла в Парижі 21 липня 1974, а не в Києві 1967 року),
натрапила на стрічку 1917 року ,,Пригоди Стецюри” студії ,,Біофільм”, у якому чоловіка Стецюру грала жінка – Наталія Кованько.


Фільм вважається втраченим. Анонсується так: ,, Пригодницький фільм. Герой – знаменитий борець, український ,,король заліза і ланцюгів” Стецюра”.
Є ще дві назви цього фільму: ,,Російський матрос” та ,,Російський мацист” (слово мацист – давньоримський раб, згадується також у ,,12 стільцях”, там Кіса Вороб’янінов каже, що Іполита Матвійовича за великий зріст, а особливо за вуса, називали мацистом, хоча справжній Мацист був безвусим. Слово мацист асоціювалось у тих роках з персонажем, якого зіграв Бартоломео Пагано у популярному фільмі ,,Кабірія” Джованні Пастроне у 1914 році. До речі, сам Пагано офіційно змінив своє власне ім’я на Мациста після ,,Кабірії”, за якою швидко з’явилась велика серія італійських фільмів з головним героєм Мацистом, якого продовжував грати цей самий актор).
Режисер фільму про Стецюру – Перестіані Іван Миколайович (1870—1959), уродженець Таганрога, до речі, 1928 року він був режисером Одеської кінофабрики ВУФКУ, де поставив фільми: «Лавина» (також співавт. сцен. з Г. Затворницьким) та «Поговір» (1928), з Україною його ще пов’язує типовий радянський фільм 1926 року ,, Савур-могила”, де за сценарієм радянські підлітки-розвідники (,,червоні дияволенята”) переслідують Нестора Махна).
Чи існував такий Стецюра, чи це були роки слави Івана Піддубного, чого кінематограф не обходив стороною, міг стати прототипом і борець з Курщини Григорій Русаков, дебют якого відбувся в Донецьку (Юзівці), коли він працював на шахтах Донбасу, важко сказати. Залишається сподіватись, що фільм ще знайдеться.

/ / / /

    Залишити відповідь

    Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

    Галина Мирослава

    Галиною Мирославою та Галкою Мир (дитячі речі) я стала у 90-х роках минулого століття, малою дитиною підписувала свої записи по-іншому: Ляля Щаслива (в родині мене називали Лялькою, коли була маленькою, навіть зараз коли-не-коли так можуть сказати старші за мене), якийсь час побувала Галиною Мирославич та під родинним прізвищем Козак, у газеті ,,Ратуша" мене представили одного разу під прізвищем по чоловікові (з ним також одного разу взяла участь у Літературному фестивалі в Чернівцях)...