Ян Плаза

Змушена перенести статтю, написану 25 березня 2016 року, бо спам з луганського комп’ютера йде сотнями листів на стару адресу статті.

Августин Бельовський, August Bielowski (27 березня 1806 року в селі Креховичі, тепер Рожнятівського району Івано-Франківської області – 12 жовтня 1876 р., Львів), випускник Станіславівської цісарсько-королівської гімназії та Львівського університету, польський історик, письменник польською мовою під псевдо Ян Плаза (Jan Płaza), перекладач на польську “Слова о полку Ігоревім” та “Повісті врем’яних літ”, директор Народної бібліотеки імені Оссолінських, симпатик Реформації, автор, фундатор та видавець першого польського історичного альманаху «Monumenta Poloniae Historica», зібрав, уклав та видав збірку народних пісень, куди входили як польські, так і українські та литовські, одна з найвідоміших пісень цієї збірки  – «Za Niemen».

Уривок з цієї пісні, яка ходить поміж людьми у кількох варіантах (“Розлука”, “За Німан”, “За Німан ген пріч”), хочу навести:

Walka (Za Niemen hen precz)

Nie spieszę do dziew,
Ja spieszę na gody
Czerwone pić miody
Niewiernych lać krew (у варіанті ”Za Niemen” слова в останньому рядку змінені: ”Moskiewską lać krew”)…

Dziewczyno stój, stój,
Twe słowa jak brzytwy,
Ja z pola, ja z bitwy
Powrócę, jam twój.
Nie wrócisz, nie wrócisz,
Kochanie ty moje,
Twe serce odwyknie,
Twa pamięć zapomni.
Patrz, koń już opuszcza
Pastwisko i żłób
A w polu czerwonym
Niechybnie twój grób.
Wszak wielki jest Bóg,
Ja w oręż mój wierzę,
Gdzie tylko nim zmierzę,
Tam padnie zły wróg.
Jeśli już twa wola
Iść na bój, na srogi,
Ach ciężka ma dola,
Pełna jestem trwogi!
Ja łzy będę ronić
I słać Bogu modły,
By cię raczył schronić,
By wróg pierzchnął podły.

——————–

Не до дівчат і розмов.
Мені на рокИ
Червоного кольору пити медИ
І лити невірних кров…

О, дівчино, стій,

Слова твої – бритви,
Я з поля, я з битви
Повернусь, я твій.
Не вернешся, любий,
Не вернеш, коханий,
Ти серцем відвикнеш,
Забудеш і канеш.
Глянь, кінь покида
Теплі ясла і луки,
В червоному полі
Могила-розлука.
Утім, не без Бога руки,
В свою вірю зброю,
Там падають, де йду до бою,
Посічені вороги.
Якщо твоя воля,
Йди у бій без жАлю,
Бідна моя доля,
Сповнена печалі!
Сльози буду лити,
І молитись Богу,
Щоб гнав з поля битви
Ворога страшного.
———————————————————-

/ / / /

    Залишити відповідь

    Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

    Галина Мирослава

    Галиною Мирославою та Галкою Мир (дитячі речі) я стала у 90-х роках минулого століття, малою дитиною підписувала свої записи по-іншому: Ляля Щаслива (в родині мене називали Лялькою, коли була маленькою, навіть зараз коли-не-коли так можуть сказати старші за мене), якийсь час побувала Галиною Мирославич та під родинним прізвищем Козак, у газеті ,,Ратуша" мене представили одного разу під прізвищем по чоловікові (з ним також одного разу взяла участь у Літературному фестивалі в Чернівцях)...