Яким ім’ям тебе хрещено

9 травня минулого року я втратила маму. Вчора, їдучи в маршрутці, відчула її присутність, затягло мені очі сльозами, а думки – спогадами…
———————-
Яким ім’ям тебе хрещено
………………………………..Пам’яті мами Мирослави,
………………………………..Мирослави Іванівни Козак

Умить відчула, наче хтось проник усередину її тіла, пробігся по ньому, жодну клітину не минаючи, і вирвався звідти назовні грудним, ніби й добрим, голосом, жахаючи проникненням незалежної сутності у власне, принаймні їй так здавалось усе життя до того, тіло. Вперше вона відчула себе наскрізь прохідною, без стін, без кордонів, а питання, поставлене голосом, моментом винесло її у якийсь зовсім інший вимір. У голові відстукувало лише одне: ,,Яке ім’я ти отримала при хрещенні, дитино?”
Якби ж вона знала яке… Дрижала, як і тоді, коли мама Михайліна послала передати тітці в село за 6 кілометрів польовими дорогами грипси. У сім’ї була четвертою, наймолодшою. Казали, що старших не можна – заберуть, посадять. А що їй страшно, то нікого не обходило. Не вміла вона перечити мамі, не приходило до голови ослухатись, мамине: ,,Мусиш – інакше усім кінець. Таку малу не зачеплять”, – було як вирок. Нудило від паперу, який вчили їсти, якщо б хто в дорозі зупинив. Серце калатало навиліт, а йшла… так проходять крізь стіни, очікуючи, що за ними сховались потворні тіні.
А зараз-от бачить себе, наяву, не в сні, поміж інших душ, у тому натовпі, з якого ангели викликають по черзі душу за душею, відчитуючи імена з довжелезного списку. А хто вона?! Метричні книги у сільській церковці давно згоріли – часи були непевні, хто б бажав бути пущеним у розхід, або й страшніше – потрапити до катівень ГУЛАГу.
Для батьків вона була Славкою, сусіди називали Миросею, у школі – гарно, любо, Мирослава.Та щось завжди муляло, мов не своє взуття носила. Знала, що має таємне ім’я, інше, яким її нарекли під час хрещення. Матуся якось обмовилась про сварку між нею та священиком, ще коли брачечкою в церкві прислуговувала, щось між ними не те зайшло, то й коли хрестити Мирославу принесла, ім’ям парох, ачей весь свій гнів виказав, бо таке довжелезне та старосвітське поки сам вимовив, батьки кількома шарами поту вкрились, як від якого закляття, а як були вже за порогом церкви, зреклись цього імені назавжди. Зрештою, і не дивно – надходив час, що відкидав не лише церкву, а й саму віру. Мирося не могла допитатись, яке ж це було ім’я, а вони й не хотіли згадувати, а може й не могли, ніби починалось з Йога…, та то не точно.
Прикро, та Михайліна не могла згадати не лише імені найменшенької, вона стерла з пам’яті число і місяць народження доньки. Троє дітей вже до того, спробуй прогодуй, вони ж з бідосі, не з заможних, під копицею понесла, на другий день до роботи похопилась, бо хто ж заготівлю сіна на зиму відкласти може – зима чекати не буде. Записали приблизно – друге вересня. Ніби й не погано, а відчуття й досі, що Лев вона, не Діва.
І року точного не дано знати – папери батьки два рази підчищали. Один раз – щоб не вивезли туди, де козам роги правлять, другий – заради її ж паспорта, щоб працювати по закінченню школи взяли, а вона ж три перших класи за один рік закінчила, от і до шістнадцятки не дотягувала. Десь кудись щось носили, подячне якесь, качку ніби, ачей курку брали.
Подруги втішали: ,,Ніхто твого справжнього імені не знає – ніхто й долі не переламає, вректи не зможе”. А рік? А число? Слава Богу, що друге ім’я зі світом помирило, славу якому всеньке життя співала – любила. І спочити б з миром хотілося.
А голос зсередини кров пінить, код шукає, та хіба вона знає?! Що ж то за доля така – ні як звати, ні коли народилась не довідатись до самої смерті, та ще й у країні, що з діда-прадіда була навколо та в серці, а якій постійно доводити доводиться, що вона є?!

 

/ / / /
Галина Мирослава

Галиною Мирославою та Галкою Мир (дитячі речі) я стала у 90-х роках минулого століття, малою дитиною підписувала свої записи по-іншому: Ляля Щаслива (в родині мене називали Лялькою, коли була маленькою, навіть зараз коли-не-коли так можуть сказати старші за мене), якийсь час побувала Галиною Мирославич та під родинним прізвищем Козак, у газеті ,,Ратуша" мене представили одного разу під прізвищем по чоловікові (з ним також одного разу взяла участь у Літературному фестивалі в Чернівцях)...

you may like this post