Харківський кубофутурист Владислав Цибіс

Галина Мирослава

Харківський кубофутурист

Відомий американський художник польського походження Болеслав-Ярослав Цибіс (Цибис), один з яскравих діячів українського літературно-художнього авангарду в Харкові у 1914 – 1919 роках, народився 6 червня (за старим стилем 23 травня, іноді пишуть дату: 23 липня) 1895 року в Масандрі, Крим, у римо-католицькій сім’ї Франца Цибіса (помер художник у 1957 році в Трентоні, штат Нью-Джерсі, США).

Деякі джерела подають інше місце народження — Вільнюс, там художник провів дитинство, однак збереглись документи про навчання Болеслава Францевича Цибіса у Санкт-Петербурзькій школі Карла Мая, що тоді була реальним училищем. У цих документах підтверджується народження художника в Криму. У них також вказано, що до училища Болеслав потрапив 1911 року з Віленського реального училища.

Відомо, що у Вільнюсі хлопчик успішно займався гімнастикою, отримував нагороди за успіхи у спорті.

Документи реального училища у Санкт-Петербурзі містять запис, що професія батька Болеслава — купець. Однак вікіпедія англійською мовою стверджує, що хлопець був сином архітектора й інженера, причетного до декорування царського міста Петергоф під Санкт-Петербургом.

У Санкт-Петербурзькому реальному училищі Болеслав вчився лише один навчальний 1911/12 рік. Вже 21 травня 1912 року до закладу надійшов запит з Харківського реального училища з проханням переслати свідоцтво з оцінками та записи з журналу успішності.
Впродовж року навчання в Санкт-Петербурзі юнак отримував задовільні оцінки, однак з малювання мав вищий бал. Педагоги не зауважили старанності учня, навпаки, скаржились на його поведінку. Серед записів у дисциплінарному журналі згадується відсутність учня під час великодніх вакацій без відома директора і без відпускного документа, куріння на вулиці та неправдиві свідчення про дозвіл учням курити тютюн.

У 1914 році (інші джерела — у 1916 році) Болеслав Цибіс стає членом групи харківських кубофутуристів, яка згодом почала називатись “Союз семи”. Крім нього, до літературно-мистецького товариства входили й такі, пізніше добре відомі митці, як: Володимир Бобрицький, Володимир Дьяков (Дяков), Микола Калмиков, Борис Косарєв, Микола Міщенко, Георгій Цапок. Діяльність «Союзу семи» тривала до другої половини 1919 року. Згодом Болеслав у автобіографії напише, що планував пов’язати своє життя з Харковом, але після того, як «більшовики вчинили у місті балаган» (більшовицькі війська, зайнявши Харків 3 січня 1919 року, оголосили про відновлення радянської влади, яку вони намагались тут встановити у 1917-му), митці почали думати про виїзд з міста. З приходом до Харкова 25 червня 1919-го року частин Добровольчої армії Денікіна, “Союз семи” взагалі перестав існувати. От що про цей час згадував Б. Косарєв: “Під час денікінської окупації, коли залишатися в місті було небезпечно: всіх мобілізували, а тих, хто ухилявся, розстрілювали, — ховалися спочатку у Синякових у Червоній Поляні, а потім стали потроху роз’їжджатися.” В. В. Бобрицький, М. Л. Калмиков і Б. Цибіс емігрували, Б.В. Косарєв переїхав до Одеси. Емігрував також Мане-Кац з групи “Три”, що співпрацювала з “Союзом семи”.

У час свого розквіту “Союз Семи” підтримував дружні й творчі зв’язки з авангардистськими групами, які цікавились українським мистецтвом. До таких осередків належали: 1) спілка російськомовних письменників “Лірен”, куди входив Володимир Маяковський, в родині якого інколи звучала українська мова, був там і син одеських євреїв Борис Пастернак разом з сином українки Катерини Вербицької Велимиром Хлєбніковим, з українських поетів до спілки входив російськомовний поет-футурист з польським корінням Григорій Пєтніков, чоловік знаної харківської художниці Віри Синякової, членом “Лірену” був також російський письменник Микола Асєєв, який приїхав до Харкова, щоб навчатись на філологічному факультеті Харківського університету, тут, до речі, він одружився з художницею Оксаною (Ксенією) Синяковою; 2) «Група трьох», що складалася з українського живописця, якого за життя називали “українським Пікассо”, В. Д. Єрмилова, українського, згодом французького й ізраїльського живописця і скульптора М. Л. Мане-Каца, художника Олександра Гладкова, інформації про якого практично ніде нема; 3) з екстравагантними художницями Синяковими, що жили в Харкові.

Разом з В. Бобрицьким (Бобрі), Мане-Кацом, Цапком та іншими художниками Болеслав брав участь у відкритій 7 травня 1918 року в приміщенні харківського Художнього училища виставці “Спілки мистецтв”. У тому ж році “Союз семи” створив свою студію в будинку Франца Йосиповича Цибіса, батька Болеслава, на Чернишевській, 39 (цікаво, що на вході до будинку висіла вивіска “Зелена сова”), і видав альбом “Сім плюс Три”. У цьому альбомі, тиражем 200 штук, крім власних чотирьох робіт, були представлені репродукції картин чималої кількості художників 1916-1918 рр., а саме: В. Бобрицького (4 роботи), Б. Косарєва (5 робіт), В. Дьякова (2 роботи), М. Калмикова (1 робота), М. Міщенка (1 робота), Г.Цапка (2), О. Гладкова (1), М. Мане-Каца (1 ), В. Єрмилова (2 роботи).

Журнал “Колос” у липні 1918 р. опублікував повідомлення (№ 11, с. 15): “Вийшов з друку збірник молодих харківських художників — Бобрицького, Дьякова, Калмикова, Косарєва, Міщенка, Цапка, Цибіса, які працювали разом впродовж чотирьох років, останнім часом до них приєдналися ще троє художників — Олександр Гладков, Мане-Кац і Василь Єрмилов”. Серед репродукцій у збірнику помітними були примітиви Цибіса (різьба по дереву), примітиви Цапка – “Скрипаль” і “Cafe Rouge”, портрети Євреїнова і “Дами в жовтому” Косарєва (кубізм), а також Міщенківські роботи: “Музична вітрина” (футуризм) ,”Ерос” і букви заголовка. “З 200 видрукованих екземплярів реалізували тільки 15: вони були дорогі (по 23 руб.). І авторам доводилося самим викуповувати їх по одному, а потім нав’язувати кому-небудь з місцевих меценатів. Третій примірник (найкращий) Б.В. Косарєв подарував Марії Синяковій-Уречиній (вона бачила відтворені в ньому роботи ще раніше, у вітринах на Сумській).

Перший екземпляр був проданий відомому лікарю Прокопенко. Цей лікар був любителем живопису… “відкрив неймовірно талановитого художника Івана  Іванова (слова Косарєва)””. (З інтерв’ю В. Яськова з Борисом Косарєвим 18-19 жовтня 1985 року).

 

Блог письменниці Галини Мирослави про про видатних уродженців України. Харківський кубофутурист. Оповідка про Болеслава-Ярослава Цибіса

 

“Сімка” (так називав групу Б. Косарєв) швидко прогресувала. До 1918 року її учасники, попри свою молодість, користувалися помітним авторитетом у харківському мистецькому середовищі.

“Коли в Харкові вже були німці (тобто навесні й влітку 1918 р.), Міщенко і Цибіс якийсь час жили в Задонецьких хуторах, на дачі академіка Арнольді (біолога), і виконували замовлення для видавця журналу “Колосся” Рожицина. Художники оформлювали як журнал в цілому, так і робили ілюстрації до різних матеріалів у ньому, розміщуючи репродукції своїх робіт.” (З інтерв’ю В.Яськова з Борисом Косарєвим)
У 1919 році всі члени “Сімки” взяли участь у “Збірці нового мистецтва”. Тоді ж спільно з іншим членом “Сімки” М. Калмиковим Болеслав Цибіс проілюстрував книгу А.К. Ґастєва “Поезія робочого удару”. Цього ж року Цибіс виконав фронтиспіс до збірки віршів “Сплеск” М. Ейзлера.

6 вересня 1919 року Болеслав втікає з Харкова до Криму. На короткий відтинок часу перед втечею з країни затримується у Феодосії. “Спілка мистецтв” протрималась до середини 20-х років. Згодом її діяльність повністю припинилася.  Частина картин, як і самих художників, була знищена, частина робіт продана за кордон.  Хто не емігрував з України, залишився жити під пресом страху в умовах створених державою обмежень.
Болеслав Цибіс виїхав до Туреччини, як і Микола Калмиков, хоча, на відміну від Калмикова, що залишився в Туреччині до кінця життя, Цибіс шукав можливостей покинути цю країну. Два роки він провів у Константинополі, тут входив до товариства російських художників разом з вірменином Костянтином Аладжаловим, вихованим у Ростові-на-Дону, та Павлом Челіщевим, якого росіяни вважають засновником містичного сюрреалізму за 9 років до появи цього напряму у Далі (до слова, у 1918 році Челіщев жив у Києві, де брав уроки в Екстер та Мільмана).

У Стамбулі Болеслав малював портрети, робив театральні декорації та рекламу, зокрема гігантський рекламний щит з рекламою шоколаду “Нестле”, розписував стіни в нічних клубах і кафе, виготовляв орнаментовані глиняні трубки.

У 1923 році митець переїхав до Польщі, де продовжив навчання у Варшавському училищі витончених мистецтв (1923-1926), а пізніше в Академії образотворчих мистецтв у Тадеуша Прушковського й Вячеслава Скочиляса. Крім того, він працював на заводі кераміки Анджея Войнацького та Казимира Чеховського. Входив до групи художників «Братство Св. Луки », утвореної учнями Прушковського. Займався живописом, графікою, скульптурою, створював символіко-сюрреалістичні образи, поєднуючи фігуративне мислення з ідеями авангарду.

У 1926 році Болеслав одружується зі студенткою, талановитою художницею Марією Тим (1904 року народження).

У 1930-х Цибіс здійснив подорожі по Італії й Північній Африці, що можна простежити в мотивах і стилях його робіт 30-х років. У 1934-1937 роках Болеслав разом з Яном Замойським виконав фреску «Болеслав Хоробрий встановлює кордон Польщі на Одрі» у холі Військового географічного інституту у Варшаві. У 1936 році бере участь в оформленні інтер’єру трансатлантичного лайнера «Стефан Баторій».

У Польщі Цибіс активно виставляється. Це і виставки польського Клубу мистецтв (1927), Товариства польських художників (1928, 1929, 1932), Інституту заохочення мистецтв у Варшаві (1933, 1936, 1937), Національна виставка в Познані (1929), бієнале у Венеції (1934), виставки у Нью-Йорку (1933), Москві (1933), Мюнхені (1935), Сан-Франциско (1936), Гельсінкі (1936), Амстердамі (1936).

1939 року Болеслав відправився до Нью-Йорка, щоб підготувати разом зі своєю дружиною польський павільйон на Всесвітній виставці. Початок війни змусив його залишитись у Сполучених Штатах.
У Нью-Йорку митці представили дві фрески: “Поляки, які боролись за незалежність Америки” й “Центральний промисловий район і Гдиня”, а також сім картин, намальованих членами “Братства Св. Луки”, співавтором яких Цибіс теж був.

Оселившись у США, Болеслав мандрує, під час мандрівок любить зображати індіанців.

1943 року митець оселяється в Трентоні, штат Нью-Джерсі.

У США Болеслав Цибіс займається в основному керамікою. Засновує свою фабрику “Cordey China Inc.” і студію “Cybis Porcelain Art”, що стає всесвітньо відомою як найстаріша порцелянова студія Америки, скульптури якої — музейна якість світового рівня.

Сьогодні у Харкові 39-ий будинок по вулиці Чернишевського, у якому колись починала свою діяльність “Сімка” понад 100 років тому, знаходиться неподалік вулиці Свободи. Саме свободи слова, думки, фарби завжди потребує митець. Але час був безжальний. Цибісу пощастило вирватись з пазурів режимів, основною метою яких було заглушення свободи й використання людини як гвинтика системи, і досягнути великих успіхів. А в Україні на ціле століття для мільйонів людей це стало неможливим. За свободу треба боротись, свободу треба відстоювати, вона відкриває необмежені можливості. Свобода — це щастя, яке треба цінувати й берегти.

Цибіс. Мала сторінка

/ / / /

    Залишити відповідь

    Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

    Галина Мирослава

    Галиною Мирославою та Галкою Мир (дитячі речі) я стала у 90-х роках минулого століття, малою дитиною підписувала свої записи по-іншому: Ляля Щаслива (в родині мене називали Лялькою, коли була маленькою, навіть зараз коли-не-коли так можуть сказати старші за мене), якийсь час побувала Галиною Мирославич та під родинним прізвищем Козак, у газеті ,,Ратуша" мене представили одного разу під прізвищем по чоловікові (з ним також одного разу взяла участь у Літературному фестивалі в Чернівцях)...