Теодосія/Феодосія (оповідання, ГалинаМирослава)

 


Тео-досі-я

Досі, о Θεο, мій Боже, я пам’ятаю ту хвилю, ту пінну фалю, близьку до темного фіолету у своїй основі, ті бульки її слини, що прикидалися вовною, по краях. Вона котилася навіжено по білому піску Теодосії, такому білому, як моє ще не віддане сонцю тіло першого в житті дня на морі. Пам’ятаю її непогамовність, її швидкість за спиною. Це перша у житті подія, яку легко й часто відчитую мимоволі з пам’яті. Пам’яті трирічної дівчинки, якою я давно вже не є. Вона поки вміє читати лише по губах, але після цього випадку втікатиме у книжки, аби ковтати світ складами. Тіло кує страх, під серцем загусає невитиснений назовні крик, птахи зі своїм “кр” над головою, о Θεο, це вперше побачений Крим, мить — і ця скажена фаля накриє, фалатне, не лишиться нічого, хіба маленькі фалати тіла на піску, переламані, як дерево на картині Юліана*. Я не знаю, що це, досі не знаю, але залишаю тіло на піску пляжу і підіймаюсь над ним вище хвилі, значно вище. Так високо, що бачу цілий пляж і перелякану маму, яка біжить до залишеного мною на піску тіла. Мені не страшно, тільки дуже дивно, що бачила хвилю, ні на мить не обертаючись до неї, не усміхаюся, не плачу, лише відчуваю себе вічною. Хвиля доходить до пальців моїх ніг, б’ється в пісок, розбризкуючись навколо, і відходить, не зачепивши мене жодною краплею. Я спокійно повертаюсь у тіло. А лоно моря втишується і починає вабити до себе, ніби нічого не було…

Відтоді, Боже, я знаю, що ти є, що вмієш спиняти й пускати кров, рятуючи від кривд і кривлянь, від краху і від розкришення, умієш відділяти душу від тіла, яке б сильне чи безпомічне воно не було, відкриваючи перед очі, вуха, а найперше — серце, світ, яким він є, з усіма принадами й жахами, спокусами й болями, втратами й нагородами, даруючи крила й свою безмежну любов.

І чайкою душа літатиме…

І чайков…………………………

І айва квітнутиме… І Айвазовський малюватиме Ноя, що спускається з Арарату.

 

* Мова йде про картину Юліана Фалата “Свитязь”. Юліан Фалат (пол. Julian Fałat; 30 липня 1853, Тулиголове Львівської області, Україна — 9 липня 1929, Бистра Сілезького воєводства, Польща) — один із найвидатніших польських акварелістів, представник реалізму та імпресіоністичного пейзажу.

Тео-до-сія (“Мала сторінка”)

/ / / /

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Галина Мирослава

Галиною Мирославою та Галкою Мир (дитячі речі) я стала у 90-х роках минулого століття, малою дитиною підписувала свої записи по-іншому: Ляля Щаслива (в родині мене називали Лялькою, коли була маленькою, навіть зараз коли-не-коли так можуть сказати старші за мене), якийсь час побувала Галиною Мирославич та під родинним прізвищем Козак, у газеті ,,Ратуша" мене представили одного разу під прізвищем по чоловікові (з ним також одного разу взяла участь у Літературному фестивалі в Чернівцях)...

you may like this post