Посланець директорії

   “Urodziłem się na Podolu. W stepie. Po tamtej stronie Dniestru. Najlepiej było mi tam…”

(“Народився на Поділлі. У степу. По іншій стороні Дністра. Найкраще було мені там…”)

Ці слова написав польський письменник , новеліст, поет, драматург, критик, театральний актор Юліан Волошиновський, Julian Wołoszynowski ( 4 квітня 1898, с. Серби, зараз Го́нтівка у Чернівецькому районі Вінницької області – 16 грудня 1977 року, Варшава). Відомо, що був сином згадуваного в українській вікіпедії  Волошино́вського Йоахи́ма А́вгустовича (* 20.5.1870, Гонтівка — сучасний Чернівецький район Вінницької області — † 11.1.1945, Краків (в інших джерелах — 1939) — організатора масового кооперативного руху на Поділлі, українофіла, літературного редактора, діяча у справі налагодження українсько-польських стосунків. Мати до заміжжя мала прізвище Лукасевич.

Снимок экрана (127)

Хоча про Йоахима Волошиновського, батька письменника, написано дуже багато, про самого Юліана у відкритому доступі інформації обмаль. Існує книга про нього польською мовою, проте я  її ще не читала Відомо, що навчався в Києві.

У 1919 році Юліан Волошиновський був посланцем Директорії.

Снимок экрана (124) (http://www.interklasa.pl/portal/dokumenty/r_mowa/strony_ukr01/hp01.htm)

Згодом жив у Варшаві, працював кілька років актором (1922-1924).

Письменник писав вірші та прозу, серед яких цікаві для допитливого українського читача – “Подільські оповідання”.

“Najnieprawdopodobniej wyglądają historie autentyczne. Dlatego pisarz powinien wszystko zmyślać, jeżeli zależy mu na wierze czytelnika. Lecz czy naprawdę powinno mu na tym zależeć?”
Julian Wołoszynowski (z książki “Opowiadania podolskie”) (“Нейнеправдоподібніше виглядають історії автентичні. Тому письменник повинен все обдумати, якщо йому залежить на вірі читача. Однак, чи справді має йому на тому залежати?”)

“Nie ucz się historii polskiej, bo nie warto. Tam wszystko, co piękne, to szalone. A co nie jest szalone, to jeszcze więcej bez sensu.”) ( “Не вивчай польську історію, бо не варто. Там все, що гарне, то шалене. А що не шалене, то ще більше немає сенсу.”) – ще одна цитата з “Подільських оповідань”.

Цікаво, що збірка його ранніх поезій називається “Окуляри” (завжди згадую, як після написання свого оповідання “Окуляри” натрапила на такий твір у Кості Бульдина -http://svitua.org/index.php/tsikavo/vydatni-ukraintsi/item/394-kostbuldyn , а тепер от у Юліана Волошиновського, хоча  у Юліана Волошиновського окуляри, мабуть, не були розбиті :)).

           Снимок экрана (126)

У мережі багато коротких анонсів книг автора, зокрема найсильнішого твору на думку  польських критиків – повісті “Рік 1863”. За цей твір Юліан отримав Національну премію Польщі з літератури.

http://lubimyczytac.pl/ksiazka/173501/rok-1863 “У 1863 році польські патріоти вирішили виступити проти російських окупантів. Вогонь охопив Польщу, Литву і Україну. Повстанці, сподіваючись на Францію, на Наполеона III, мали надію, що відродиться Велика Польща. Проте  політичні декларації не перетворились у реальну допомогу для бойових дій. Захід залишився байдужим…”

“Рік 1863” вважають поетичною повістю, яку треба смакувати повільно, вона не є документальним твором, який просто насичує знаннями, тому для читачів, які поспішають, ця річ видається багатослівною та дивною.

 “Przed domem rosły odwieczne akacje, które jesienny wiatr w jękliwą muzykę wprowadzał, zimą zaś dobijał się gwałtownie do zamkniętych okiennic dworu, świstał w kominie złowrogo i straszył echami jakiś skarżących się, umarłych głosów.” (“Перед будинком росли одвічно акації, які вітер осінній  заводив у жалібну музику, а зимою ґвалтовно добивався до замкнутих віконниць двору, зловісно свистів у димоході і погрожував лунами якихось померлих голосів, що (невтомно) скаржились.”)

“Kończyło się preludium szopenowskie. Umilkły klawisze. Lipowska, mimowolnie i machinalnie, unosiła ręce ku włosom, złocistym i pysznym, jakby je poprawiała z nieładu innych światów, rozwichrzonych meduzami i gorgonami zagadek.” (“Закінчилось прелюдією Шопена. Замовкли клавіші. Ліповська, мимоволі і механічно, підносила руку до волосся, золотистого та пишного, ніби його поправляла з безладдя інших світів, скуйовджених медузами і горгонами загадок.”)

Теофіл Сиґа, письменник, літературний критик,  писав, що в історії польської літератури роман “1863 рік” був оцінений як образ художньої вартості, еквівалентній роботам художника Артура Гротгера.

Читаючи шкіци, влучні, дотепні віршики Юліана Волошиновського, стає мені ще прикріше, що страшні політичні обставини змусили його назавжди покинути Україну.

“Bęben bo­jo­wy war­czał:
Każdy dziwił się, każdy pytał…
— Z tarczą, albo na tar­czy!
Tak tonący brzy­twy się chwy­ta.”

(“Бубен до бою гаркнув зі злом:
Всі здивувались, кожний питається …
 На щиті, зі щитом?!
Так потопаючий бритви хапається.)

“Słówko wy­le­ci wróblem — wróci wołem;
Zaczęło się od fuków —
Krótko a węzłowato: co zacząłem,
Musiało przy­wieść do puków.”

(Слово летить горобцем, та поверта волами;
Що почалось непристойно із нами,
Коротко, вузлувато, проти натури,
Мало привести до авантюри.)

“Uderz w stół — nożyce się odezwą,
Piąte koło trze­ba zdjąć u wozu —
Bun­tow­ni­kiem naj­pierw cię przezwą,
Po­tem-ć konie wyprzęgną z po­wo­zu.”

(“В стіл удар – і ніжки одізвуться,
П’яте колесо слід видалити з воза —
Ті, що бунтарями враз назвуться,
Згодом – коней випряжуть з повозу.”)

“Kto chce psa ude­rzyć, znaj­dzie kija,
A nie kijem go, to bije pałką —

(“Хто захоче вдарити собаку, знайде кия,
Не кийка, то палицю знайде—“)

“— Gdy moje zda­nie, do­brze mówisz, Janie,
Rybom — wody, nam — zgody!
Prze­ta­kiem wodę czer­pać, czy mo­ral­ne pra­nie —
Takie same przy­go­dy…”

(“– Як на мене, добре кажеш, Яне-брате,
Рибі – воду,  а нам – згоду!
Друшлаком черпать, чи взятись попрати  —
На ті самі граблі не ставати …”)

 

/ / / /
    Галина Мирослава

    Галиною Мирославою та Галкою Мир (дитячі речі) я стала у 90-х роках минулого століття, малою дитиною підписувала свої записи по-іншому: Ляля Щаслива (в родині мене називали Лялькою, коли була маленькою, навіть зараз коли-не-коли так можуть сказати старші за мене), якийсь час побувала Галиною Мирославич та під родинним прізвищем Козак, у газеті ,,Ратуша" мене представили одного разу під прізвищем по чоловікові (з ним також одного разу взяла участь у Літературному фестивалі в Чернівцях)...