Нотатки з подорожі до Братислави. У дорозі

Нотатки з подорожі до Братислави
.
У дорозі
.
І от я в аеропорту. Останній раз летіла літаком 33 роки тому. У дитинстві й у студентські роки доводилось робити це неодноразово. Пригадую сама, і батьки казали, що тоді польоти не були дорогими порівняно. Мені пощастило літати разом з батьками до Сімферополя на відпочинок у Криму майже щороку, згодом вже літала сама до Москви на навчання, а коли не було квитків на прямий літак з Москви до Львова, літала через Київ, а якось, їдучи на Кубань, сідала в аеропорту Ростова на Дону, а вже назад поверталась з Єйська, літала також до Вірменії з посадкою в аеропорту її столиці – у місті Єревані.

Київський аеропорт ,,Бориспіль” прийняв мене напрочуд уважно і ввічливо, доброзичливо, спокійно, проте не повільно, без зайвого поспіху чи затримки, професійно, уникаючи непотрібних рухів, які налаштовують на хвилювання, так, що не збудив у мені жодної нотки тривоги, не призвів до розгубленості, тим більше розпачу, паніки, навіть навпаки, подарував насолоду відчути неперервність, мовби літала кудись ще вчора, а не у часи давні.
Особлива розкіш — я не маю багажу. Безумовно, якби мала можливість, взяла б зі собою більше, ніж дозволяють розміри дешевого польоту від Ryanair, мій квиток Київ – Братислава взагалі коштує на кілька центів менше, ніж 10 євро. Дозволений розмір – 40*25*20. А позичений рюкзачок, бо свого відповідного не маю, ще менший, та й важить менше половини з дозволених 10 кілограмів. Брати більше, коли не знаєш, чи буде у дешевому хостелі Братислави можливість зберігати речі, не має сенсу. І чи вартує доплачувати за додатковий светрик?
Проходжу за пасажирами всі перевірки, перекидаюсь кількома словами з людьми, під’їжджаю бусиком до трапу.
І тут починаю усвідомлювати, що покидаю Україну — стюардеси й пілот розмовляють лише двома мовами: англійською (з незвичним акцентом, згодом я зрозумію, що так говорять словаки) і словацькою.
Вони словами й жестами пояснюють правила поведінки в літаку, наголошуючи, що спинки крісел мають бути у вертикальному положенні, що слід пристебнути паски безпеки, а використовувати мобільні телефони під час зльоту та посадки заборонено, при цьому явно демонструють дії, які слід виконувати у разі загрози життю.
Захоплена краєвидами за віконцем при підйомі літака, бачу, як люди у ряду переді мною роблять світлини, тому не замислюючись витягую мобільник і собі. Роблю кілька світлин землі з неба на згадку.
Аж потім мене починає гризти думка про порушення мною правил безпеки. Так, прямої заборони на фотографування нема, однак у разі сильних розхитувань машини мобільник може вискочити з рук і завдати комусь з пасажирів шкоди.
Лечу…

/ / / /

    Залишити відповідь

    Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

    Галина Мирослава

    Галиною Мирославою та Галкою Мир (дитячі речі) я стала у 90-х роках минулого століття, малою дитиною підписувала свої записи по-іншому: Ляля Щаслива (в родині мене називали Лялькою, коли була маленькою, навіть зараз коли-не-коли так можуть сказати старші за мене), якийсь час побувала Галиною Мирославич та під родинним прізвищем Козак, у газеті ,,Ратуша" мене представили одного разу під прізвищем по чоловікові (з ним також одного разу взяла участь у Літературному фестивалі в Чернівцях)...