Град (дитяче оповідання ГалкиМир/ГалинаМирослава)

Коли Дем’янко вперше почув слово град, він здогадався, що градинки повинні бути схожі на виноградинки. А тепер Демцьо має змогу той град бачити! Градинки такі симпатичні! Прозорі, десь непрозорі, крижані кульки здалеку здаються йому геть білими.

Аби добре роздивитися град, Демко, ставши на стільчик, хутенько видерся на підвіконня. Град йшов стрімко густими рядами. Градинки безжально били по деревах і кущиках, м’яли листочки, хилили траву долу, стукали по склу вікна, рамі, трубі, доріжці біля хати, відскакуючи після удару, ніби вони м’ячики.

“Граються”, — подумав уголос Демік. Так цікаво було спостерігати, як градинки граються. І як гарно!

Тільки мамі гра градинок чомусь не подобалась, навпаки, вона журилась: “Тепер у нас не буде винограду”.

“Чому не буде?” — подумав Дем’ясик і побіг до вхідних дверей. Він зумів дотягнутись до клямки. З третього разу хлопчикові вдалось натиснути її так сильно, що двері відчинились.

З неба вже нічого не падало, проте вся земля була всипана, як горохом, блискучими градинками.

“Яка смакота!” – вигукнув хлопчик і прожогом вибіг на подвірок.

“Сину, треба одягнутись!” — навздогін гукнула мама, але Дем’ясь уже стояв посеред білого поля, викладеного градинками, яке йому нагадувало татову настільну дошку для шашок, з кожної клітинки якої зиркає на нього біла шашечка.

Демчик страшенно зрадів. Залишалось нахилитись і зачерпнути долонею спокусливі грудочки. Він так і зробив.

За мить скрикнув:”Ой!” — градинки, що вляглись у жменьку, різко обпекли морозом. Дем’ян мимоволі випустив з-поміж пальців більшу частину своїх льодових кульок.

“Схожі на морозиво”, — прошмигнуло в голові. Він помаленьку підніс найдорожчий скарб — градинку — до рота — і аж відкинувся назад, після чого різко розвернувся до мами, що завмерла на порозі.

З кислим виразом обличчя хлопчик розчаровано зиркнув на неньку… і, гублячи слова від внутрішнього плачу, вперше чітко промовив  літеру Р: “Гра. Град”. Трішки постояв мовчком і додав: “Рад. Не. Не виноград”, — і побіг, здивований і змерзлий, до завжди теплої й доброї мами, що любить частувати його виноградом.

“Демцю, хочеш винограду?” – запропонувала мама, яка ніби відчитала думки малюка. “Так”, – радісно вигукнув Дем’ясько. І мама відкрила холодильник…

Град (“Мала сторінка”)

/ / / /
Галина Мирослава

Галиною Мирославою та Галкою Мир (дитячі речі) я стала у 90-х роках минулого століття, малою дитиною підписувала свої записи по-іншому: Ляля Щаслива (в родині мене називали Лялькою, коли була маленькою, навіть зараз коли-не-коли так можуть сказати старші за мене), якийсь час побувала Галиною Мирославич та під родинним прізвищем Козак, у газеті ,,Ратуша" мене представили одного разу під прізвищем по чоловікові (з ним також одного разу взяла участь у Літературному фестивалі в Чернівцях)...