Сомнологи (ГалинаМирослава)

Мала сторінка. Сомнологи

Схвильований Олько, старший братик Михасика, вривається до кімнати, де зібралась уся родина, й голосно повідомляє, що знає, хто такий експрезидент:

— Експрезидент, — Олег гордо підіймає голову, — це попередній президент.

Михайлик замислюється на хвильку, бере в руки свій екскаватор і здивовано питає:

— А мій екскаватор колись возив каву?

Мама з татом усміхаються, Олежик не звертає уваги на братові слова й продовжує:

— Ми сьогодні вчили нові професії в школі.

— Які? — цікавиться матуся.

— Перукар, кур’єр, купажист, сомнолог…

— Ого! — дивується тато.

Школяр хоче продовжувати, проте нетерплячий Михась обриває:

— Перукар — це той, що пере одяг?

Олеженько супиться, хоча цього разу чемно відповідає:

— Ні, працює в перукарні, де всі, хто хоче, стрижуть волосся. Підростеш — тоді й ти туди підеш.

— А… — протягує Михайлуньо й крутить очима, намагаючись згадати, ачей не чув він часом раніше таке слово.

— Ти б ще сказав, що маляр доглядає малят, а декоратор обдирає кору з дерева, — допікає дошколярику Олег.

— Тоді ти розкажи нам, що робить декоратор. Сам хоч знаєш? — допитується мамуся.

— Знаю, — впевнено відказує син, — Прикрашає сцену, приміщення різні.

— А кур’єр? Певно, годує курочок, — жартує тато.

— Яких курочок?! — мало не кричить від незадоволення Олеша, але, зиркнувши на батька, зауважує посмішку на його обличчі, тому напруження слабне, і він спокійніше додає:

— Я й раніше знав, що кур’єр відносить або відвозить листи, пакунки кудись.

— Буду знати, — повторює улюблений татів вислів щасливий, що довідався нове, Михайлонько.

— Кого я ще називав? —  натискує старший хлопчик, особливо наголошуючи слово ще. — Нагадайте.

І він поважно обводить кімнату очима. Цього разу всі мовчать. Повна тиша. А що, як слово виявилось надто складним, а, може, поки розмовляли про інші професії, усі забули, що говорилось до того. Є над чим подумати кожному.

— Щось рибне,  — намагається пригадати мама, — щука, ні, вугор, мабуть, він.

— Не вугор, — уточнює тато, — вусате: два довгі вуса на верхній щелепі, чотири малих на нижній.

— Сом,  — радісно кричить Олежкові  Михасьо.

— Немає професії сом,  здогадуйтесь далі,  то вже тепліше.

— Що ж це може бути?  — думає вголос мама.

— Сомелов? — невпевнено пропонує відповідь тато.

Оль сміється:

— Ні, не ловець сомів. Ще подумайте.

Мовчанка затягується. Олег розуміє, що у цій царині тільки він один спеціаліст, тож набирається такої гордості, що навіть стає трошки схожий на пам’ятник, й таємничо сповіщає усій родині:

— Сомнолог. Той, що займається вивченням снів.

— Молодець! — хвалить старшого сина тато.

Тоді Михаль сумно опускає очі, йому так прикро, що про нього забула мама, забув тато, ніхто не хвалить, ніхто не говорить:

— Який ти розумний!

Тим часом мама, зауваживши сум на личку молодшого синочка, шепоче:

— А моя професія — сумнолог. Сьогодні буду лікувати Михайлочковий сум, — і, взявши малого на руки, цілує. А тоді додає:

— А тепер, сомнологи, до роботи. Будемо вивчати сни. Швиденько по ліжечках. Цьом, цьом, цьом. Добраніч.


 

 

/ / / /

    Залишити відповідь

    Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

    Галина Мирослава

    Галиною Мирославою та Галкою Мир (дитячі речі) я стала у 90-х роках минулого століття, малою дитиною підписувала свої записи по-іншому: Ляля Щаслива (в родині мене називали Лялькою, коли була маленькою, навіть зараз коли-не-коли так можуть сказати старші за мене), якийсь час побувала Галиною Мирославич та під родинним прізвищем Козак, у газеті ,,Ратуша" мене представили одного разу під прізвищем по чоловікові (з ним також одного разу взяла участь у Літературному фестивалі в Чернівцях)...