“Муза” (дитяче оповідання). ГалкаМир

Сергій Глущук

Художник – Сергій Глущук. Багатство струн

Галина Мирослава 

МУЗА

Вона не була дочкою грецьких богів. Може й не  знала про бога грому й блискавок Зевса і богиню пам’яті Мнемосіну. Але вона була Музою, невисокою темненькою дівчинкою, яка нещодавно оселилась у його будинку. Павлик ніколи не чув такого імені раніше. Таке незвичайне. Почувши його вперше, він автоматично ввімкнув телефон і спитав голосом пошукову систему, що означає ім’я Муза. Відповідь не забарилась.

На екрані з’явилось речення: “Муза – та, що дарує натхнення”. “Як музика. Муза і музика”, – промовив сам до себе хлопчик. Щось дуже схоже, водночас невловне, було між цими двома словами.

Павлусь намагався відгадати, чому батьки дівчинки вибрали саме таке ім’я для донечки. Він бачив Музу майже щодня, і кожного разу так і кортіло запитати: “Чому?” Проте стримувався, хоча все всередині нього кипіло. Невдовзі він випадково почув, як тато казав мамі, що нові сусіди, Арсен і Софія, – греки.

Хлопця роз’їдала цікавість. Він розпитував про Грецію всюди: у батьків, у пошукових системах, не раз розглядав карту Греції, взяв у шкільній бібліотеці, куди дуже рідко до того заглядав, книжки про грецьких богів і стародавню Грецію, почав  читати.  Попри те найбільше хотілось дізнатись інше, чого в жодній книжці не знайдеш, –  з якого міста Греції приїхала Муза. Дівчинка могла прибути з якогось села. Могла з острова. Однак  наважитись заговорити з Музою таки не міг. Мабуть, ім’я Павло, що означає скромний, винне. Хлопчина навіть розсердився на якусь мить на батьків за своє ім’я, могли ж якось інакше назвати. Як тільки він збирався наблизитись до Музи, відчував щось подібне до того, що переживав при невдалих спробах перестрибнути через планку рік тому. Тоді він добігав до планки й зупинявся, замість того, щоб стрибати через неї. Зараз з цим нема проблем, бар’єр подолано. Павличенько не може пояснити навіть собі, чому так було, але кожне завмирання перед планкою досі відчуває.

Він полюбив невідому Грецію, про яку щодня довідувався все більше.

Якось він, несподівано для самого себе, почув від батьків, що батьки Музи – українські греки. “От де собака зарита”, – підсумував тоді й продовжив пошуки інформації. Скоро Павлунь вже знав, що ще у сьомому столітті до нашої ери на території України з’явилось грецьке поселення на острові Березань, згодом в Україні було кілька давньогрецьких колоній,  навіть держава існувала на берегах Керченської затоки, вона називалась Боспор Кіммерійський.

Якось під час читання Павличко звернув увагу на згадку про старовинний струнний, до того ж щипковий, музичний інструмент стародавніх греків – пандура, майже бандура за звучанням. Виявилося навіть, що іспанський музичний інструмент бандурія взяв свою назву від пандури, грецької лютні.  “А наша бандура має більше струн, тому й більше можливостей”, – подумав хлопчина й того ж дня з притаманною йому гарячковістю попрохав матусю записати його до музичної студії по класу бандури. Мама зраділа бажанню сина. Після короткої розмови хлопчика зарахували до студії й познайомили з його майбутньою викладачкою.

Через кілька місяців наполегливих занять вчителька музики повідомила, що відтепер Павло матиме раз на тиждень додатковий урок гри в парі з бандуристкою, яка приблизно стільки ж часу займається бандурою. Яким великим було здивування хлопчика, коли виявилось, що мова йшла про Музу. Саме та гречанка Муза, мама якої викладала українську мову в його школі й заохочувала дітей до гри на бандурі.

Музика познайомила дітей легко, без навмисних зусиль і зайвих слів. Від першого спільного уроку вони вже могли спілкуватись досхочу.

Пройшло багато часу відтоді. Діти стали хорошими бандуристами, їх часто запрошують взяти участь у концертах. Щобільше, від першого уроку музики дуетом діти стали нерозлучними друзями. Павло досі жартує, що муза познайомила його з музикою, а музика – з Музою, Муза при тому завжди додає: “Припливла павою до Пави”.

Муза (Мала сторінка)

Ceramica dipinta di MITOliberty.

/ / / /
    Галина Мирослава

    Галиною Мирославою та Галкою Мир (дитячі речі) я стала у 90-х роках минулого століття, малою дитиною підписувала свої записи по-іншому: Ляля Щаслива (в родині мене називали Лялькою, коли була маленькою, навіть зараз коли-не-коли так можуть сказати старші за мене), якийсь час побувала Галиною Мирославич та під родинним прізвищем Козак, у газеті ,,Ратуша" мене представили одного разу під прізвищем по чоловікові (з ним також одного разу взяла участь у Літературному фестивалі в Чернівцях)...