Країна-квітка. Словенія

Шлейф від спогадів про Словенію проситься на папір:

Четверта частина

ПОСЕРЕД ВОД

Згадуючи Словенію, мимохіть зловила себе на думці, що центром обох моїх днів там була вода:  спочатку морська, другого дня озерна, а згодом  гірська, з джерела в скелі, що вистрибувала двома рукавами й текла двома потоками до ущелини.

Ще зі школи люблю жартома називати воду “аж два О!”, трошки перекручуючи звучання молекулярної формули українською мовою. Від свого улюбленого вчителя хімії Андрія Вінницького, якого вже кілька років нема серед нас, колись почула про одного екстерна, що на прохання написати формулу води вивів на дошці слово вода великими літерами з рисочками між буквами: “В-О-Д-А”, певно бажаючи проспівати воді велику оду, тільки-от наука має свої вимоги до записів…

Третя 

До містечка Піран,  італійською Пірано, ми дістались під вечір. Гаряче сонце якраз починало сідати в море як смолоскип. Цікаво було дізнатись, що одна з теорій походження назви Піран говорить про два маяки, які колись вогнем (“пірос” грецькою) освітлювали вхід до порту. У стародавніх документах поселення згадується в ранньому Середньовіччі як Пірран. Проте, найімовірніше, назва йде від слова “червоний” грецькою мовою, але не від вогню, а через червонуваті флішові скелі в районі Пірану…

Друга 

До слова: написи словенською легко читаються, іноді майже відразу можна перекласти, а от до звучання треба звикати.

До прикладу, уривок з вірша “Ти тут?” Томажа Шаламуна (Tomaž Šalamun):

 

Si tu?                                                             Ти тут?
Ne vem, Neimenovani, ne vem.                   Не знаю, Безіменний, не знаю.
Poglej me.                                                             Поглянь на мене.
Poglej me.                                                             Поглянь на мене.
Ko boš hotel.                                                         Коли захочеш.
Ko bom umrl.                                                         Коли я помру.
Ko se bo svetlilo.                                                   Коли засяє.
Ko bo moje telo ugasnjeno.                            Коли моє тіло згасне.
Ko bom dihal.                                                         Коли дихатиму.
Ko bom šel.                                                             Коли йтиму.
Nisem še tako pisal.                                             Я ще так не писав.
Ne vem, kaj bo.                                                       Не знаю, що буде.
Vidim zvezde.                                                          Бачу зорі.

Перша частина

…Самі словенці поінколи називають свою країну “Великим селом”. Слова Тараса Шевченка про українське село: “Неначе писанка, село”, цілком можна було б застосувати до Словенії, бо Словенія – дійсно писанка. Села й міста тут красиві, охайні, впорядковані, наче їх повилизували. Недаремно одним із впізнаваних знаків Словенії є шестипелюсткова квітка, намальована без відривання руки від паперу. Її можна побачити в найнесподіваніших місцях, одну й рядами, але кожному пильному оку завжди буде приємно її віднайти…

https://goo.gl/maps/L9WerBUTMouDT1v29

https://goo.gl/maps/2EtG15Um6ArK2n5H7

/ / / /

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Галина Мирослава

Галиною Мирославою та Галкою Мир (дитячі речі) я стала у 90-х роках минулого століття, малою дитиною підписувала свої записи по-іншому: Ляля Щаслива (в родині мене називали Лялькою, коли була маленькою, навіть зараз коли-не-коли так можуть сказати старші за мене), якийсь час побувала Галиною Мирославич та під родинним прізвищем Козак, у газеті ,,Ратуша" мене представили одного разу під прізвищем по чоловікові (з ним також одного разу взяла участь у Літературному фестивалі в Чернівцях)...