Зачарована Македонією. (Дорога. Скоп’є. Каньйон)

Блог. Північна Македонія. Мала сторінка.

Галина Мирослава

ЗАЧАРОВАНА КРАЄВИДАМИ

(Північна Македонія)

ДОРОГА

Палке бажання побачити власними очима зовсім невеличку в порівнянні з Україною (приблизно 2 мільйони мешканців)  Північну Македонію (Северна Македонија), незалежну з 1991 року, як і Україна, слов’янську країну, розташовану на Балканах в оточенні слов’янських і неслов’янських країн, що межує з Косово на північному заході, Сербією на півночі, Болгарією на сході, Грецією на півдні, Албанією на заході,  виникло в мене після запрошення від туристичної компанії “Танго Тревел” придбати акційний тур “У пошуках дива – Македонія”.

Ціна відверто здивувала – 55 євро. У тур за додаткову оплату входило відвідування озера Охрид, найглибшого в Європі, а також каньйону Матка зі сталактитово-сталагмітовими печерами й чарівним озером, створеним при побудові гідроелектростанції в 30-х роках минулого століття. Зацікавила подана примітка : “Без тесту ПЛР”. Карантинний рік без виїздів за межі країни дався мені взнаки, тож я досить легко спокусилась на мандрівку з 24-ма годинами їзди автобусом до місця призначення через 3 митних пости, маю на увазі українсько-румунський митний контроль, румунсько-сербський і сербсько-македонський.
Але попри виснажливу дорогу не тільки не розчарувалась, навпаки – отримала велику порцію радості й натхнення. Принагідно дякую компанії, її турагенту Юрію, який повідомляв мене про все перед подорожжю й цікавився, як я відпочила після мого повернення додому, і, звичайно, нашій уважній, дійовій, на рідкість відповідальній, а також просто чарівній керівниці групи, яка вміло й швидко знаходила вихід з неприємних ситуацій, Наталії Слотвінській. Низький уклін водіям, що завезли нас до столиці Македонії Скоп’є й відвезли додому  без пригод.

Галина Мирослава. Зачарована краєвидами. Північна Македонія. Дорога. Туристична компанія Танго Тревел. Галина Мирослава. Зачарована краєвидами. Північна Македонія. Дорога. Туристична компанія Танго Тревел. Кордон.
Дорогою зі Львова ми робили невеличкі зупинки в Стрию й Мукачеві, там до нас підсідали нові туристи, зокрема й група школярів з двома вчителями. Невдовзі нас чекав перетин українсько-румунського кордону в пункті пропуску Дякове у Виноградівському районі Закарпатської області поблизу занедбаного угорського села Неветленфолу, яке до 2000 року теж називалось Дякове. Коли я  дивилась з вікна автобуса на стан цього села, мені було, щиро кажучи, трохи моторошно й дуже встидно, що на моїй рідній землі є такі занехаяні поселення. Перетинала я кордон у цьому місці вперше. Румунський пропускний пункт Халмеу не зайняв у нас особливо багато часу, тож ми рушили далі з печатками в паспортах в напрямі міста Сату-Маре. Відразу шнурочками потягнулись доглянуті поля вздовж дороги й румунські хати під черепицею.
Галина Мирослава. Зачарована краєвидами. Північна Македонія. Дорога. Румунія. Карпати.

Галина Мирослава. Зачарована краєвидами. Північна Македонія. Дорога. Румунія. Ластівки.Галина Мирослава. Зачарована краєвидами. Північна Македонія. Дорога. Румунія. Ластівки.

Паралельно нашій дорозі лівобіч йшла стіна Карпат, яка, як відомо, ділить Румунію на дві частини.  Око виловлювало велику кількість ластівок, що розсідались на шнурках і дротах, тих самих ластівок, які часто-густо трапляються на Закарпатті, де-не-де виднілись лелечі гнізда з лелеченятами.

Галина Мирослава. Зачарована краєвидами. Північна Македонія. Дорога. Румунія.

Мою увагу привернув будиночок з зображенням голубів (румунською мовою “porumbei”). Я мимоволі пригадала собі мелодію румунського композитора Чіпріана Порумбеску, одного з моїх улюблених*. Він, уродженець села Шепіт Чернівецької області, народився в родині гуцульського православного священника румунського походження Іраклія Голубовського,  який у 1881 році змінив своє прізвище з Голубовського на Porumbescu.
Згодом я знову побачу хатинку з голубами й згадаю статтю про випущених голубівниками Румунії в небо України тисячі спортивних голубів.
Час до часу спостерігала дивні споруди, схожі на лизаки – масивна труба, поставлена перпендикулярно до землі, а на ній куля, можливо, вони метеорологічні,  аж поки рух не спинила митниця, за якою з обох країв дороги визирали красиві будиночки, вкриті майже повсюди жовтогарячою черепицею.
Кордон між Сербією й Румунією ми вже перетинали сонними й втомленими.
Вранці нас чекали гори в тумані за вікном автобуса й новий митний контроль.
Галина Мирослава. Зачарована краєвидами. Північна Македонія. Дорога. Румунія. Карпати.
————————

Галина Мирослава. Зачарована краєвидами. Північна Македонія. Нотатки. Скоп'є.

СКОП’Є

До Скоп’є, тепло-білої столиці Північної Македонії, найбільшого в країні міста, в якому мешкає трохи більше, ніж пів мільйона містян (65% македонців, 27% албанців), ми дістались рано вранці й майже відразу вирушили на екскурсію цим містом, розташованим на перетині північно-південного балканського шляху між столицею Сербії Белградом та столицею Греції Афінами (Атенами) у вузькій долині річки Вардар, оточеній горами. Над лівим берегом Вардару вибудована фортеця (Скопско кале), неподалік від неї  Мечеть султана Мурада 1436-го року в старому Османському кварталі, поруч із вежею з годинником.

 

Галина Мирослава. Зачарована краєвидами. Північна Македонія. Нотатки. Скоп'є.

У 60-х роках минулого століття Скоп’є пережило руйнівний землетрус, це був не перший нищівний землетрус в історії Скоп’є, перший з описаних у книгах знищив місто у 518 році н.е., зафіксований також масштабний землетрус у 1555 році. Руйнувалось Скоп’є, засноване десь у 3 столітті до нашої ери,  чимало разів ще до першого землетрусу, зокрема завойовниками: у 269 році – готами, V столітті – гунами. Знищувалось воно і після. Під час австрійсько-турецької війни 1689-го року місто вигоріло дощенту за два дні. Столиця Північної Македонії  за свою історію зазнавала також потужних повеней, але завжди відбудовувалась. Після нищівного землетрусу 1963 року Скоп’є за старою традицією підійматися як фенікс з попелу, виглядає так, ніби нічого з ним не було.  План останньої відбудови розробив японський архітектор Кендзо Танге. Проєкт “Скоп’є-2014” по будівництву пам’ятників історичним особистостям, фонтанів, скульптур, музеїв, а також адміністративних будівель в центрі столиці, який не схвалює більша частина мешканців міста, спорожнив казну держави, але приваблює туристів своєю незвичною кількістю пам’ятників на малій території й хаотичністю, він був створений аби нагадати туристам, особливо з сусідніх держав, які довго не визнавали македонський народ й досі намагаються його присвоїти собі,  що він є й має свою історію. У будь-якому разі туристові це цікаво.

Ми з гордістю довідались від екскурсовода, що в столиці Північної Македонії,  в парку навпроти парламенту, стоїть навіть пам’ятник Тарасові Шевченкові. Поруч з пам’ятником йшли будівельні роботи, то ми, на жаль,  не підходили близько.

 

 

Галина Мирослава. Зачарована краєвидами. Північна Македонія. Нотатки. Скоп'є.

Галина Мирослава. Зачарована краєвидами. Північна Македонія. Нотатки. Скоп'є.

Галина Мирослава. Зачарована краєвидами. Північна Македонія. Нотатки. Скоп'є.Галина Мирослава. Зачарована краєвидами. Північна Македонія. Нотатки. Скоп'є.

 

Тут можна відчути Балкани, доторкнутись до традиційних грецьких колон, помилуватись римськими й паризькими мостами, зауважуючи то тут, то там мусульманські мінарети. На згадку про останній землетрус поруч з містом на горі Водно стоїть Хрест тисячоліття, пряме призначення якого – берегти  Скоп’є від руйнівних сил природи. Останній раз столиця країни з яскравим сонечком на червоному полотнищі свого прапора знову зіштовхнулось з бідою в серпні 2016-го року, проте ні сильний вітер, ні повінь, хоч і помучили місто й забрали кілька життів, не змогли його знищити.
Історія столиці Північної Македонії бере початок з античності. У восьмому столітті до н.е. тут жили племена пеонійців.  Наприкінці 6 ст. до н.е. територія була підпорядкована Перській Ахеменідській імперії, у 4 столітті до н. е. потрапила до Македонського царства****, яке підкорило Стародавню Грецію. Римляни завоювали регіон у 2 столітті до н.е. і зробили його частиною більшої провінції Македонія*****.

 

Галина Мирослава. Зачарована краєвидами. Північна Македонія. Нотатки. Скоп'є.

Галина Мирослава. Зачарована краєвидами. Північна Македонія. Нотатки. Скоп'є.

 

Різні мови й культури змінювали й продовжують змінювати не лише вигляд столиці країни, а й назву. Албанці, яких тут чимало, називають, до прикладу, Скоп’є Шкуп або Шкупі (Shkup/Shkupi). Вперше місто згадується  єгипетським географом Клавдієм Птолемеєм як Скупі. Римляни, які захоплюють місто в 164 році до н.е. не змінюють  латинську назву міста, але вже в 6-му столітті  слов’яни, які прийшли на ці землі, перейменовують Скупі на Скоп’є. Згодом місто перебуває під владою Болгарії (Скопие), Візантії, Сербії (Скопље / Skoplje), з’являються незначні зміни назви, зручні для вимови новими керівниками держави, але коли в 1392 році Скоп’є захоплюють османи, його назва починає звучати не дуже схоже, хоча впізнавано, –  Юскюп (  اسكوب,Üsküp). До речі, символом міста є кам’яний міст через річку Вардар, збудований турками у 15 столітті.  520-літнє османське панування у Скоп’є закінчується у 1912 році, наступного ж року місто окуповує Сербія і включає до Сербського королівства. Під час Першої Світової війни  болгари звільняють місто від сербів, але в 1918-му  році Скоп’є потрапляє до складу Королівства сербів, хорватів і словенців, від 1929 року – Югославії. Під час Другої світової війни місто вкотре займає Болгарія, цього разу вона підтримує союзні взаємини з Німеччиною, тому разом з капітуляцією Болгарії Скоп’є повторно потрапляє до Югославії, де розвивається як промисловий центр. Розвал Югославії відкрив перед македонцями нові перспективи.

 

Галина Мирослава. Зачарована краєвидами. Північна Македонія. Нотатки. Скоп'є.

Галина Мирослава. Зачарована краєвидами. Північна Македонія. Нотатки. Скоп'є.Галина Мирослава. Зачарована краєвидами. Північна Македонія. Нотатки. Скоп'є.

 

Скоп’є шанобливо береже пам’ять про Александра (Олександра) Македонського (на центральній площі міста, Площі Македонії, постав вершник на коні, виразно схожий на Александра) та про його славнозвісного батька – Філіппа (Філіпа) Другого Македонського, який зробив Македонію великою державою, св. Кирила й Мефодія,  св. Климента Охридського, просвітника, засновника Охридської книжкової школи, одного з учнів Кирила й Мефодія (Методія), святого Наума (Наума Охридського), який разом зі святими Кирилом і Мефодієм, а також зі своїм подвижником святим Климентом Охридським є одним з основоположників болгарської релігійної літератури. Македонці збудували цим історичним постатям пам’ятники в центральній частині міста, назвали їхніми іменами вулиці, бульвари, присвоїли їхні імена численним закладам культури й спорту, релігійним спорудам (Национална и универзитетска библиотека „Св. Климент Охридски“; Универзитет „Св. Кирил и Методиј“; Национальна Арена „Филип II Македонски“; Соборен архиепископски храм на Македонската православна црква „Свети Климент Охридски“). Наш готель, між іншим, розташувався на бульварі Олександра Македонського.

 

Галина Мирослава. Зачарована краєвидами. Північна Македонія. Нотатки. Скоп'є.

Галина Мирослава. Зачарована краєвидами. Північна Македонія. Нотатки. Скоп'є.Галина Мирослава. Зачарована краєвидами. Північна Македонія. Нотатки. Скоп'є.

Оригінальні мости Скоп’є. Привертає увагу пішохідний Міст мистецтва (назва перегукується з залізничним Мостом Мистецтв у Парижі, можливо, так було замислено) з трьома рядами ліхтарів та  скульптурами відомих македонських діячів культури (письменників, композиторів, художників, акторів), яких аж 29. Центральна триметрова скульптура мосту присвячена  братам Міладіновим (Братя Миладинови: Димитър, Константин), діячам болгарського культурного відродження 19 століття. Цікаво, що брати родом з міста Струга на березі Охридського озера, яке славиться не лише своєю красою, а й фореллю, а форель українською мовою називається також струг або пструг. До слова:  у цьому містечку проходить один з найвідоміших поетичних фестивалів Європи – Струзькі вечори поезії. Ще одна вишенька на торті – тут народилась дочка Димитра – Царевна Міладінова, болгарська освітня діячка, випускниця Київської Фундуклеївської гімназії. Серед статуй представлений македонський письменник Кочо Рацин, зачинатель сучасної македонської літератури, композитор Тодор Скаловський, який написав музику до гімну Македонії (Денес над Македоніја),  автор першого македонського роману «Село за сімома ясенами» Сла́вко Я́невський.

Галина Мирослава. Зачарована краєвидами. Північна Македонія. Нотатки. Скоп'є.Галина Мирослава. Зачарована краєвидами. Північна Македонія. Нотатки. Скоп'є.

Галина Мирослава. Зачарована краєвидами. Північна Македонія. Нотатки. Скоп'є.Галина Мирослава. Зачарована краєвидами. Північна Македонія. Нотатки. Скоп'є.

 

Неподалік Мосту мистецтва приємно було пройтись Мостом цивілізації зі скульптурами святих й оглянути кораблі, що зупинились назавжди у водах річки, а пізно ввечері, шукаючи гуртівню “Кам”, схожу на польську “Бедронку”, прогулятись майже безлюдними широкими хідниками бульвару Александра Македонського з велосипедними доріжками, порозглядати скульптури у парку,  поглянути на людей, які вийшли з дітьми подихати вечірнім прохолодним, але сухим, і тому приємним, повітрям. Новим повітрям. Новим світом.

 

Галина Мирослава. Зачарована краєвидами. Північна Македонія. Нотатки. Скоп'є.

—————————

Каньйон Матка

Одне з тлумачень назви Македонія –  це горяни.   Північна Македонія – справді гірська країна. І ми змогли в цьому переконатись. 17 км на південний захід від міста Скоп’є між стрімкими горами – і перед нами неймовірний каньйон річки Треска (переклад слова “треска”, якщо вірити гуглу, – лихоманка). На Тресці є два водосховища із гідроелектростанціями. Одне з них – Матка, його створено у 1937-му році. Я люблю гори, і думала, що мене вони не здивують, адже не раз за життя відпочивала в Карпатах, в Криму, але гори в каньйоні Матка настільки стрімкі та стоять настільки близько одна до одної, що мені перехопило дух.

 

Галина Мирослава. Зачарована краєвидами. Північна Македонія. Нотатки. Каньйон Матка. Печери. Галина Мирослава. Зачарована краєвидами. Північна Македонія. Нотатки. Каньйон Матка. Печери.

Виходимо з автобуса і попід горою йдемо до цього озера, ліворуч під нами тече вузька Треска, пристосована в цих місцях для веслування на каное. Тут часто відбуваються тренування й змагання найвищих рівнів.

Галина Мирослава. Зачарована краєвидами. Північна Македонія. Нотатки. Каньйон Матка. Печери.

Галина Мирослава. Зачарована краєвидами. Північна Македонія. Нотатки. Каньйон Матка. Печери. Монастир.Галина Мирослава. Зачарована краєвидами. Північна Македонія. Нотатки. Каньйон Матка. Печери. Монастир.

Біля невеликого середньовічного православного монастиря святого Андрія, збудованого в 1389-му році, нас чекають човники, які відвезуть до обіцяної печери. Рвучкі височенні скелі, буйно вкриті пишним лісом поміж кам’яних ребер, подекуди зі спорудами, видаються крихітними на фоні гір,  які ніби стискують озеро, залишаючи йому свої світлини на поверхні води. Відчуття космічні. Не дивно, що тут примостилось чимало храмів. Через велику кількість церков і монастирів Матку тут називають Афоном (три церкви, одна в руїнах, і два монастирі). У мальовничому каньйоні Матка можна побачити залишки стін колишньої середньовічної фортеці Марков-Град, побудованої для втечі населення на випадок  прибуття сюди османів. На схилах каньйону виходи 10 печер, є тут і печера Кришталева, назва якої знайома вуху – маю на увазі Кришталеву печеру в Тернопільській області. Найвідоміша печера каньйону – Врело, насправді це дві  печери: підводна (Подврело) та надводна (Врело).   Деякі дослідники печери припускають, що печера Врело може бути найглибшою підводною печерою у світі.

Галина Мирослава. Зачарована краєвидами. Північна Македонія. Нотатки. Каньйон Матка. Печери.

Галина Мирослава. Зачарована краєвидами. Північна Македонія. Нотатки. Каньйон Матка. Печери.

Галина Мирослава. Зачарована краєвидами. Північна Македонія. Нотатки. Каньйон Матка. Печери.

Галина Мирослава. Зачарована краєвидами. Північна Македонія. Нотатки. Каньйон Матка. Печери. Галина Мирослава. Зачарована краєвидами. Північна Македонія. Нотатки. Каньйон Матка. Печери.

Галина Мирослава. Зачарована краєвидами. Північна Македонія. Нотатки. Каньйон Матка. Печери.

Галина Мирослава. Зачарована краєвидами. Північна Македонія. Нотатки. Каньйон Матка. Печери. Галина Мирослава. Зачарована краєвидами. Північна Македонія. Нотатки. Каньйон Матка. Печери.

Галина Мирослава. Зачарована краєвидами. Північна Македонія. Нотатки. Каньйон Матка. Печери. Галина Мирослава. Зачарована краєвидами. Північна Македонія. Нотатки. Каньйон Матка. Печери.

До печер підіймаємось  по стежці.  У печері три зали, при вході видно так званий «концертний зал», лівобіч – «письмові камені», знаки яких потребують пояснення, простір заповнений сталактитами, що звисають донизу літерою Т, й сталагмітами, які тягнуться від долу догори літерою М, а поміж ними космос здивування, наче літера А, і у тиші відчуття барабанних ударів серця: там-там-там. Печери підсвічені різноколірним світлом, найбільший сталактит називається «Шишка». Спускаємось сходами, під стелею хтось бачить кажана – ми спрямовуємо туди погляди. У глибині печери два озера: мале й велике.  Ці озера теж були створені після побудови водосховищ на річці.

Галина Мирослава. Зачарована краєвидами. Північна Македонія. Нотатки. Каньйон Матка. Печери. Галина Мирослава. Зачарована краєвидами. Північна Македонія. Нотатки. Каньйон Матка. Печери.

Галина Мирослава. Зачарована краєвидами. Північна Македонія. Нотатки. Каньйон Матка. Печери.

 

Поки стоїмо, наш екскурсовод розповідає, що в каньйоні можна побачити 77 видів балканських ендемічних малих метеликів, 18 з них – нові для науки,   2 нових види павуків, і що 20 відсотків видів  рослин  з тисячі тут присутніх – реліктові.
Нас огортають гори майже за плечі, ми знову сідаємо на човни, які тихо й повільно повертають нас на причал. Плесо води манить і здається, що гори йдуть слідом за нами. Хотілось би тут залишитись, але треба повертатись.

 

 

 

 

/ / / /
    Галина Мирослава

    Галиною Мирославою та Галкою Мир (дитячі речі) я стала у 90-х роках минулого століття, малою дитиною підписувала свої записи по-іншому: Ляля Щаслива (в родині мене називали Лялькою, коли була маленькою, навіть зараз коли-не-коли так можуть сказати старші за мене), якийсь час побувала Галиною Мирославич та під родинним прізвищем Козак, у газеті ,,Ратуша" мене представили одного разу під прізвищем по чоловікові (з ним також одного разу взяла участь у Літературному фестивалі в Чернівцях)...