Засвіт (ГалинаМирослава)

                                                                                                 Тісто підходить у діжі.

                                                                                                 Війна.
                                                                                                 Засвіт стрільба з міномета.
                                                                                                 Час закипає, наче вода,

                                                                 й кане.

                                                                                                  Бодай би не в лету…

                                                                                                          Піч розпікається.
                                                                                                          Обстріли йдуть.
                                                                                                          Але як тихнуть,

                                              то далі

                                                                                                   Садиш з молитвою.

Бачиш –

                                                                                                                             ростуть
                                                                                                   Всмак від глухої печалі.
                                                                                                   Тихо.

                                                                                                    Гнітяться поволі,

                                                                                                                          як світ
                                                                                                         Вранці опісля ночі,
                                                                                                     Пастві готуєш,

                                                                                                                   що вірить у квіт
                                                                                                      І у слова пророчі.
                                                                                                      Обстріли знову,

                                          навкіл сокорить.
           Тіло як прапор тріпоче.

                                                                                                 Пахне цілунком.
                                                                                                 Яка ж бо то мить!
                                                                                                 Радості сльози на очі.

              Трісочку встромиш…

  Виймати пора.

Під рушники.
                                        І в дорогу.
 Паства чекає

Така, що життя

Віддасть

за святу перемогу.

                                                                                                                                                              (ГалинаМирослава)

Засвіт (Мала сторінка)

/ / / /

2 comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Галина Мирослава

Галиною Мирославою та Галкою Мир (дитячі речі) я стала у 90-х роках минулого століття, малою дитиною підписувала свої записи по-іншому: Ляля Щаслива (в родині мене називали Лялькою, коли була маленькою, навіть зараз коли-не-коли так можуть сказати старші за мене), якийсь час побувала Галиною Мирославич та під родинним прізвищем Козак, у газеті ,,Ратуша" мене представили одного разу під прізвищем по чоловікові (з ним також одного разу взяла участь у Літературному фестивалі в Чернівцях)...