Дорогою до плащаниці (ГалинаМирослава)

Плащаниця
плачуть ниці Твої Боже
задихаючись від масок і втрат
від словоблуддя й епітафій* на позір
як риба що судомно ковтає повітря над стоячою водою
зачерпнуті ковшем створеної ними реальності
що планує доконечне  перерости у віртуальну
.
плачуть ниці Твої Боже
негідні торкнути присохлими вустами плащаницю
якою огортали тебе ховаючись від правди й відвертості
аби забути
не бачити
не чути
не відчувати
.
безсилі торкнутися навіть тоді
коли епічно стають ниць перед епітафією**
хіба що повітряним безе́***
без права причастя через цілунок
адже цілувати це стати цілим з Тобою
не на мить смерті 
на життя
вічне
.
     *Епітафія – тут: поетичний твір, панегіричний або сатиричний, написаний у зв’язку зі смертю чи втратою кого-небудь й виголошений перед публікою.
    ** “Еπιτάφιος” (епітафія у християнстві) – плащаниця. Саме слово “епітафія” перекладається “на гробниці”,  “епі” –  на, “тафос” – гробниця, саркофаг, надгробний.
          ***Безе – поцілунок (жартівливо).
/ / / /

    Залишити відповідь

    Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

    Галина Мирослава

    Галиною Мирославою та Галкою Мир (дитячі речі) я стала у 90-х роках минулого століття, малою дитиною підписувала свої записи по-іншому: Ляля Щаслива (в родині мене називали Лялькою, коли була маленькою, навіть зараз коли-не-коли так можуть сказати старші за мене), якийсь час побувала Галиною Мирославич та під родинним прізвищем Козак, у газеті ,,Ратуша" мене представили одного разу під прізвищем по чоловікові (з ним також одного разу взяла участь у Літературному фестивалі в Чернівцях)...

    you may like this post