ГалинаМирослава “Мій маленький ліс”

Художник Костянтин Степанюк

1.Дуб червоний* 

Cтоїть червоний при дорозі дуб,
Той “рубра кверкус”* з сірою корою,
Блискучим листям. Над
Джерельною водою
З жолуддям у беретиках на всіх.
Стоїть кремезний при дорозі люб.**
Як воїн, захисник, міцний, розлого.
І з нього видно геть усі дороги,
Що йдуть до щастя через переліг.

* Дуб червоний – латинська назва: Quercus rubra. Дуб червоний (Quercus rubra), синонім дуб північний (Quercus borealis) – дерево родини букових (до 30-35 м заввишки) з густою, широкояйцевидною кроною, міцними гілками і товстим прямим стовбуром.
** Рубра кверкус – милий.

2. Осичина, осика*

За полем “популус”* тремкий
Розрісся лісом на Поліссі,
Над річкою стоїть стрункий
І всіх шурхим вітає листям.
І все, здається, шарудить,
І все, здається, височіє.
І все таким життям кипить,
Що сум маліє.

* Осика або тополя тремтяча (Populus tremula L., Populus pseudotremula N. Rubtz.) — дерево з роду Populus (тополя) родини вербові (Salicaceae).

3. Осокір*

    Сокорино* яснокора**, сім’я  тополина,
При воді та при дорозі
Стрімко вгору ринеш.
Сокорино, соку повна,
Бджолам ти як мати***,
Навесні ще й для перини
Не шкодуєш вати.
Листям тихо шелестиш:
“Беріть, то від серця,
Набирайте у мішечки або у відерця”.

* Осокір або тополя чорна, чорнотополя, сокорина, ясокір  (Populus nigra L.) — дерево з роду Populus (тополя) родини вербових (Salicaceae), заввишки 18 — 45 м і більше.
** Яснокора – з ясною корою, ясокір.
*** Тополя чорна дає дуже багато цінного на мінеральні солі пилку, що є кормом для бджіл. Крім того, бджоли збирають на листочках і бруньках сокорини, як і на листках інших рослин, що виділяють смоли, клейку речовину, яку перетворюють на прополіс. Харчуються бджоли також паддю,солодкою липкою рідиною, яку залишають комахи на листі.

4. Липа дрібнолиста*

Любо липа серцелиста,
Густолиста, дрібнолиста,
Повнокронна, запашниста,
Борозенками кора,
Серденьками свого листу,
Цвітом радісним, врочистим,
Влітку наче до Різдва
Чепуриться і віта.

* Липа дрібнолиста, також липа серцелиста, або липа звичайна (Tilia cordata) — листопадне дерево родини мальвових.

5. Смерека*

О… скільки рук,
Щоб обійняти серце! О! Так!
А скільки пальчиків,
Щоб радість ув очах!
Смереченько, яке розкішне віття!
А також шишечки на сяйнім верховітті,
Які люблю. О! Так.
І стовбурець також, отой лускатий
З живицею всередині, й пилок.
І як малюєш ти нагору конус. Знати б
Як ти вимірюєш без інструментів крок.
О! Так.

* Ялина, смерека (Picea) — рід хвойних дерев родини соснових, поширених від субтропіків на великій висоті до помірних і холодних районів Євразії й Північної Америки.

6. Чорноклен

Дивоклене з темною корою
На дорослих стовбурах. Але
Знав ти, друже, кору молодою.
Не сумуй. Усе як треба йде.
Не хвилюйся, що цвітеш пізніше**.
Не тривожся. Довше проживеш.
І твої крилатки в барвах інших
Кожне око змилують. Авжеж.
Ти не плач, що не такі листочки
Формою, червону восени
Ти одягнеш  велично сорочку –
Всі завмруть від подиву й краси.

* Клен тата́рський (Acer tataricum) — багаторічна рослина родини сапіндових, відома також під народними назвами: неклен, чорноклен, в’язина.
** Цвіте пізніше за інші клени.

7. Верба біла*

Верболіз-білоліз, як люблю я твій ліс,
Твого верб’я весняні сльози.
Вербляницю** з пушком
Вербобруньок стеблом
По морозах.
Вербо біла, по пальчики ніг у воді,
Вербовиченько гнучколоза,
Ти по вінця в весні,
Ти по серце в мені,
Навіть всупереч всім прогнозам.

* Верба біла (Salix alba L., син. S. vittelina; місцеві назви — верба біла, верболіз, білоліз, ветлина) — вид рослин з роду верба.
** Вербляниця – час цвітіння верби.

8. Хвоїна*

Заквітне сосна,
Рвучись на весні стрімголово
У гін.
А врізнОбіч
Посиплеться з вітром пилок
З усіх колосків жовтих шишечок
Щедро і ніжно, святково
На рильця червоні
У шишечках поміж гілок,
Таких молоденьких, попарно хвоїнками в пучках,
Таких величавих, немов коронують весь ліс.
Заквітне сосна.
І до сонця потягнуться ручки.
Торкнутися б неба, неначе оцарствлених риз.

*Сосна звичайна (Pinus sylvestris L.), паросель, хвійка, хвоїна  — високе, 25–40 м заввишки, дерево родини соснових (Pinaceae); посідає майже третину лісів України (в основному на Поліссі).

9. Гіркокаштан*

Аж там, на Балканах,
Де гіркокаштани
Ростуть не у парках, в лісах,
Аж там, у каньйонах глибоких, побачиш
Реліктовий кінський каштан.
Де піндський хребет,
Де олені й сарни,
Де вепри і хижі птахи,
Де бурі ведмеді, лисиці, шакали,
Каштани цвітуть залюбки,
Запалюють радісно свічі,
Горять серед дня і вночі
І дивляться гордо у вічі
Каньйонам, як буки старі.

* Гіркокашта́н звича́йний, або кі́нський кашта́н звича́йний (Aesculus hippocastanum) — отруйна багаторічна рослина родини сапіндових, відома під народними назвами: каштан дикий, каштан білий, горіх кінський, жолузник, гестиня. На відміну від дикого каштану каштан їстівний – дерево з родини букових. Хоча в Україні гіркокаштан називають просто каштаном, це робити не варто, бо згідно з біологічною класифікацією каштан і гіркокаштан не є близькими родичами, а належать до різних родин, більше того – різних біологічних порядків.

10. Березина*

Березіль-березінь**,
До берізочок плиплинь
У березовім гаю,
Скажи кожній:
– Напою.
Най твій стан якнайнайшвидше
Набирає феєрично
Сил з землі. Сил від коріння
Для листочків, для цвітіння
І гладенької кори,
Білі й чорні кольори,
Для гілок, обвислих ніжно,
Ди-во-вижно.
Най у якнайкращій кроні,
Як у Бога на долоні,
Замережаться берізки
У своїх манливих кісках.

* Береза повисла, береза поникла (Betula pendula Roth.), синонім береза бородавчаста (Betula verrucosa Ehrh.), березина (діалектне) — дерево родини березових (Betulaceae).
** Березіль-березінь – місяць березень.

11. Глід український

А восени темно-червоний плід
Замайоріє на узліссі лісу
Коралями між колючок і листя,
Двокісточко́вий український глід.

До приморозків вабитиме око
Нанизане на гілочки намисто
Грайливо, мов чекаючи допоки
Ти зріжеш китиці до ягідки геть-чисто.

* Глід украї́нський (Crataegus ucrainica, походить від слова «cratanos» – сильний) — багаторічна рослина родини розових,  цей вид рослин у дикій природі зустрічається виключно в межах України,  занесений до Європейського червоного списку.  

12. Черемшина*

І зворушиться серце ущерть, і заграє,
І розгорнеться ввись, і обійме собою усе,
Коли хтось “Черемшину”** тільки звуком одним згадає.
Всі буяння відчують не тільки черемхи. Своє!
Бо пройматиме наскрізь пахуча, як сніг біла, квітка,
Бо зозулі куватимуть і лунатиме “тьох” солов’я,
І вівчар йтиме поруч з отарою й юна лелітка***,
Дівчина-пісня, вийде стрічать вівчаря.
А поблизу Черемош, що рветься поміж берегами.
І вздовж нього черемхи врозкидь і зусюд****.
А рої спритних бджіл над деревами і над кущами.
І ти бачиш все серцем, не важливо, ти тут, чи не тут.

* Чере́мха звича́йна (Prunus padus, “слива з річки По”), черемшина, очеремха — рослина родини розових (Rosaceae) роду слива (Prunus), невисоке (2—10 м заввишки) дерево або високий кущ.
** «Черемши́на» — популярна українська пісня, створена у 1965-му році на слова Миколи Юрійчука композитором Василем Михайлюком.
*** Лелітка – тут: квітка.
**** Зусюд – зусюди.

Мій маленький ліс (ГалинаМирослава)

 

 

 

 

/ / / /

    Залишити відповідь

    Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

    Галина Мирослава

    Галиною Мирославою та Галкою Мир (дитячі речі) я стала у 90-х роках минулого століття, малою дитиною підписувала свої записи по-іншому: Ляля Щаслива (в родині мене називали Лялькою, коли була маленькою, навіть зараз коли-не-коли так можуть сказати старші за мене), якийсь час побувала Галиною Мирославич та під родинним прізвищем Козак, у газеті ,,Ратуша" мене представили одного разу під прізвищем по чоловікові (з ним також одного разу взяла участь у Літературному фестивалі в Чернівцях)...