а перш за все
він пам’ятає
свій перший обліт
поміж грудьми бруньок
з випнутими пипками
готовими порскати соком
пам’ятає другий
коли квіти кружинами
розвертались до нього
відкриваючись
пригадує кожну
від скромних
що ніби далекі але близькі
до оманливо заманливих
і як вирвався втретє
роздмухувати насіння
навсебіччя
бочком
навсебожжя
хіба йому забути
утікав від жал усередині себе
у пошуках начал
і суті
а сьогодні
коли час смеркатися
і пам’ять б’ється в скронях до викрику
навкруги майже голо
деінде смереки зеленими вінками
над чорними стрічками землі
з білими написами угорі
здається хмари беззвучніють
черкаються чарками на прощання
заповідаючи тишу
