Втрачене

усе що є

за мить збуває

розплющиш очі

вже й нема

час твій до подиху стискає

війна

.

ані паркану

ні обійстя

ані води

ані хлібця

збуло

пішло під попелища

аж до останнього рубця

.

але що було

не збуває

в тобі воно

крізь яв живе

заплющиш очі

жаль без краю

невідь чому кудись все йде

.

у жмені крихітка землиці

у оці крапелька сльози

чи я живу чи то так сниться

.

як жити далі

куди йти

                                                                                                                                      (ГалинаМирослава)
/ / / /

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Галина Мирослава

Галиною Мирославою та Галкою Мир (дитячі речі) я стала у 90-х роках минулого століття, малою дитиною підписувала свої записи по-іншому: Ляля Щаслива (в родині мене називали Лялькою, коли була маленькою, навіть зараз коли-не-коли так можуть сказати старші за мене), якийсь час побувала Галиною Мирославич та під родинним прізвищем Козак, у газеті ,,Ратуша" мене представили одного разу під прізвищем по чоловікові (з ним також одного разу взяла участь у Літературному фестивалі в Чернівцях)...