Польський поет Богдан Едвард Чайковський

ПОЛЬСЬКИЙ ПОЕТ КАНАДИ З РІВНОГО (стаття на сайті “Стожари”)

 

Bogdan Czaykowski

Jakieś ogromne szczęście

Jakieś ogromne szczęście mnie zbudziło,

Nie wyrażone miało w słowach barwy,
Biło jak źródło z ukrytej szczeliny,
I ptak u niego pił z oczami sarny,
I ptak u niego pił.

Poranek był jak szafirowy kryształ,

Cienie i smugi słońca trawę cięły
Płatami i pasmami na dywan z Afganu,
I drżała rosa w arabeskach krzewów.

I z tym ogromnym szczęściem przebudzony
Wiedziałem to, co najważniejsze, więcej: czułem:
Że radość płynie z kochania,
Że szczęście bije jak źródło z miłości,
Że mi nie trzeba wcale posiadania,
Bo w życiu człowiek tylko gości.

Ani wieczności.

czaykowski

Українською:


Мене збудило щастя вповні нині ,

Не виразити в жодній барві слова,

Як джерело, приховане в щілині,

І птах, з очами сарни, п’є із нього.

І птах, що п’є.

Був ранок як сапфіровий кристал,

І тіні, й смуги сонця трави тяли

Пластинами та пасмами взнетям

Афганський килим,

І роса спадала

У тремі арабесками гущавин.

З цим величезним щастям пробудившись,

Я знав найголовніше, більше – чув, що:

Ця радість йде від серця, від кохання,

Те щастя б’є як джерело любові,

Не потребую ні речей, ні звань я,

Людина у житті – то  гість напоготові.

Короткочасність з плоті й крові.

(Римований переклад ГалиниМирослави))

“Coś powiedziałem o nadłamanym moim życiu. Tak, w pewnym sensie nadłamanym, bo jeszcze półtora roku temu byłem taki zdrowy, taki żywy, taki wesoły, taki pełen energii, pisania, słów ciekawych. No, i co? I tu nagle przychodzi przełom, którego ja nie pragnąłem, nie oczekiwałem, i uderza we mnie jak fala Pacyfiku, ale ogromna jakaś, taka, która mnie zatopi prawdopodobnie. Już jestem zatopiony do pewnego stopnia. Ale ona jeszcze mi zostawia taki maleńki skrawek na piasku. No i ta fala mówi, tak fala mówi, dlaczego nie? I mówi do mnie:
– Bogdanie, szykuj się.
– Do czego ja mam się szykować?
– Zobaczysz…
– No dobrze, Falo, jeżeli ja mam się szykować, to dokąd?
Fala milczy.
Tak to jest z tą przyrodą. W momencie, kiedy chcemy wiedzieć, ona milczy. Badamy jej tajemnice na najróżniejsze sposoby, ale kiedy pytamy ją wprost, ona milczy.”

  • Źródło: List znad Pacyfiku. Bogdan Czaykowski

“Щось оповім про надламане моє життя. Так, у певному розумінні надламане, тому що півтора роки тому був такий здоровий, такий живий, такий щасливий, такий сповнений енергії, писання, цікавих слів. І що? Раптом настає перелом, якого я не хотів, не очікував, і вдаряє мене, як хвиля Тихого океану, але така велетенська, що, ймовірно, мене затопить. Я вже затоплений до певної міри. Але вона ще лишає мені маленький шматочок на піску. І ця хвиля каже, так, хвиля каже, чому ні? І  каже мені:

– Богдане, готуйся.

– Чому я повинен готуватись?

– Побачиш…

–  Добре, Хвиле, якщо я маю готуватись, то де?

Хвиля мовчить.

Так є з тою природою. У той момент, коли ми хочемо знати, вона мовчить.  Вивчаємо її таємниці різними способами, однак, коли запитуємо її відверто, вона мовчить”.

(Переклад ГалиниМирослави)

————–

“Ale wszystko, wszystko będzie w końcu wyrównane,

W metafizycznej słodyczy wielkiego uspokojenia.”

(“Але все, все, нарешті, вирівняється,

У метафізичному солоді великого заспокоєння”).

/ / / /

    Залишити відповідь

    Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *