І обіймаєш

по ґудзиках вікон що мінять і форми

і смак

час стукає дзьобом
крилами плеще мов мече
гарячими стрілами
він не питає 
під вечір
сам проникає у душу
впускай
не впускай
так
затихаючи
шафи будинків риплять
ключами квартир
шухлядами поверхів
тіні
за люльками світла лягають на стіни та скрині
давно не потрібні покинуті
та все стоять
з часу збиваєшся
зрештою пощо тобі
в світі твоєму він анітрохи не важить
серцем обходиш усе
що для тебе щось каже
і обіймаєш думками усіх
хто торкнувся душі
                                                                                                                      (Галина Мирослава)
/ / / /

    Залишити відповідь

    Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

    Галина Мирослава

    Галиною Мирославою та Галкою Мир (дитячі речі) я стала у 90-х роках минулого століття, малою дитиною підписувала свої записи по-іншому: Ляля Щаслива (в родині мене називали Лялькою, коли була маленькою, навіть зараз коли-не-коли так можуть сказати старші за мене), якийсь час побувала Галиною Мирославич та під родинним прізвищем Козак, у газеті ,,Ратуша" мене представили одного разу під прізвищем по чоловікові (з ним також одного разу взяла участь у Літературному фестивалі в Чернівцях)...

    you may like this post