50 років школі

26 жовтня я знову поверталась до своєї школи, яка святкувала своє перше п’ятдесятиріччя,  щоб побачити тих, кого ще можу застати серед живих. Час жалю не має, досить багато з вчителів, дорогих серцю, давно за межею цього світу, туди пішло і кілька випускників мого року.

Урочиста частина відібрала в мене дар мови… Пригадую, скільки серця намагались вкласти у зустрічі колись давно, мені цього так бракувало цьогоріч. Те, що не надали слова вчителям, що стали пенсіонерами, а їх було обмаль,  мене боляче зачепило,  до кінця зустрічі почувала себе з каменем на шиї.

Добре, що імена вчителів, які вже покинули цей світ, пролунали, проте без світлин та в такому темпі, що я не встигала, бо мені хотілось згадати, як виглядала та чи інша людина, а за той час ще кілька імен пробігало…

Сьогодні вирішила завести на фейсбуці сторінку спогадів про вчителів 10-ї школи Червонограда.  Може, хоч випускники виявляться уважними та залишать свої теплі слова вчителям і тим, хто їх знав, на згадку.

 

/ / / /

    Залишити відповідь

    Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

    Галина Мирослава

    Галиною Мирославою та Галкою Мир (дитячі речі) я стала у 90-х роках минулого століття, малою дитиною підписувала свої записи по-іншому: Ляля Щаслива (в родині мене називали Лялькою, коли була маленькою, навіть зараз коли-не-коли так можуть сказати старші за мене), якийсь час побувала Галиною Мирославич та під родинним прізвищем Козак, у газеті ,,Ратуша" мене представили одного разу під прізвищем по чоловікові (з ним також одного разу взяла участь у Літературному фестивалі в Чернівцях)...

    you may like this post