Не забудь не забудь не забудь (Пам’ятники)

пам’ятники на площах на цвинтарях

на городах

як нагорода

чи вияв любові

часом закинені в ями

(я… ми нагадуванням

всі теж там будемо)

безкутні чи гострозубі

симетричні та по-різному викручені

у формі земної кулі  та стесані

аж до куль що влізають у дуло гармати

з граніту чи мармуру металу надій вірувань 

поставлені збурювати

падати на коліна

пам’ятники

над тілом над душею

брехнею правдою

 головою до сходу чи заходу вгору чи вниз 

аби стояти

дороговказами підпорами уроком

або місцем зустрічі

 натхненням легендою

посмішкою та усмішкою

ачей яткою де все купується та продається

стояти

бодай за останні гроші

з приватною надією кожного що не буде забутий

як би не жив

хіба можна маленьким кінцем поранити велике небо

–  

пам’ятники

стрижнями вгору

 лежма хіба не образливо 

(як це

не застромитись) 

не зі світу ж тваринного  

чи виднокола в який можливо повірити

та не увійти

 аби стати каналом між світами нижчими та вищими

поки вони витримають

поки їх витримають

усі канали колись таки занечищуються

усі незабудки в’януть

зорі час від часу падають

і вітри вогонь розносять

від якого голівки спалахують без жодного черкання

Галина Мирослава

/ / / /

    Залишити відповідь

    Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

    Галина Мирослава

    Галиною Мирославою та Галкою Мир (дитячі речі) я стала у 90-х роках минулого століття, малою дитиною підписувала свої записи по-іншому: Ляля Щаслива (в родині мене називали Лялькою, коли була маленькою, навіть зараз коли-не-коли так можуть сказати старші за мене), якийсь час побувала Галиною Мирославич та під родинним прізвищем Козак, у газеті ,,Ратуша" мене представили одного разу під прізвищем по чоловікові (з ним також одного разу взяла участь у Літературному фестивалі в Чернівцях)...

    you may like this post