Востаннє

і він видихався

ця швидкість була не його

і плутались кроки

і серце стискало без жалю

ховалося сонце лягаючи в очі на дно

і він відчував

що все далі від світу

все далі

і чув він як мозок

 вже не відкидає  шуми

немає різниці між мовами

відліком

часом

він не контролює на швидкості

не контролює він ні

і нахили водять його а не він ватерпасом

лишалось довірити

серце своє не собі

лишалось розчулення

і відчуття неземного

стелилося небо у стежку

десь там далебі

хтось кликав і кликав додому

(Галина Мирослава)

/ / / /

2 comments

    1. Так, ми вплетені у світ, зі своєї та не зі своєї волі, і ці сплетіння тримають кожного з нас, мовби зірку в системі, поки та зірка ще має внутрішній вогонь, проте рано чи пізно приходить час, коли зірка гасне, попри усі бажання її втримати…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Галина Мирослава

Галиною Мирославою та Галкою Мир (дитячі речі) я стала у 90-х роках минулого століття, малою дитиною підписувала свої записи по-іншому: Ляля Щаслива (в родині мене називали Лялькою, коли була маленькою, навіть зараз коли-не-коли так можуть сказати старші за мене), якийсь час побувала Галиною Мирославич та під родинним прізвищем Козак, у газеті ,,Ратуша" мене представили одного разу під прізвищем по чоловікові (з ним також одного разу взяла участь у Літературному фестивалі в Чернівцях)...

you may like this post