20 лютого

Майдан – довічний символ чистоти душ, гідності, справжнього братерства…

Осквернити Майдан – це як розчавити усе святе, виставивши чистоту на глум сатани.  Проти цього всередині не може не наростати спротив, усьому є межа.

У час Майдану писала (з незначною правкою):

Наші сльози ідуть у хмари,
А вони упадуть дощем…

Хто наступний?
Кого на нари,
Їм би в крові купатись ще.
Певно, любо – вбивати душі
І ламати чужі хребти,
На костях будувати замки,
На руїнах шукати скарби,
ґвалтувати, допоки стихне,
Ненавидіти до піни,
Замогилити кожний клаптик,
Щоб не було куди іти.
Сльози падають просто з серця,
Їм нема тепер спину – йдуть…
Із сибірів вітри гойдають
Голосів убієнних ртуть…

Щож, стріляй,
Я не зійду з місця,
Я не можу нікуди йти –
Маю серце, нічого більше,
І любов неземну до краси.

До моєї сльози додасться
І твоя.
Весь сердечний щем.
Наші сльози перейдуть у хмари
І впадуть очисним дощем.

/ / / /

    Залишити відповідь

    Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

    Галина Мирослава

    Галиною Мирославою та Галкою Мир (дитячі речі) я стала у 90-х роках минулого століття, малою дитиною підписувала свої записи по-іншому: Ляля Щаслива (в родині мене називали Лялькою, коли була маленькою, навіть зараз коли-не-коли так можуть сказати старші за мене), якийсь час побувала Галиною Мирославич та під родинним прізвищем Козак, у газеті ,,Ратуша" мене представили одного разу під прізвищем по чоловікові (з ним також одного разу взяла участь у Літературному фестивалі в Чернівцях)...