Незабутнє…

30 листопада 1869 року в Бортниках, тепер Тлумацького району Івано-Франківської області (перша письмова згадка 1437 року, заселення села почалось у 12 столітті), народився польський перекладач, прозаїк та поет Станіслав Вижиковський (Вириковський), Wyrzykowski (помер 16 лютого 1949 року в Кракові), що належав до відомого літературного кола з гучною назвою “Молода Польща”. Вижиковського пам’ятають як доброго перекладача, досі видаються книги з його перекладами, а от як письменник та поет він нічим особливим, що вразило б його сучасників, себе не виявив. Мої короткі пошуки чогось з його спадщини у відкритому доступі не увінчались успіхом.

А от про його шалене кохання часто згадують – настільки пам’ятним воно виявилось.

До “Молодої Польщі” входило багато відомих та не дуже письменників, з-поміж них Вижиковський потягнувся всією душею до Казимири Завістовської, до речі, її називали найцікавішою поеткою у цій плеяді, сьогодні, однак, майже не згадують, бо належала до особливої категорії – поетів-самогубців, “проклятих поетів”. Казимира, Ясіньська з дому (17 січня 1870, Раштівці, Гусятинського району Тернопільської області (перша писемна згадка про Рашківці – 13 століття, неподалік знайдені археологічні пам’ятки Трипільської культури) – 28 лютого 1902 року в Кракові), вибрала собі псевдо Іра.

Дівчина отримала чудову освіту, і, тонко відчуваючи світ, писала еротичні та пейзажні вірші, у які вкраплювала українські слова, інколи російські, перекладала бельгійських та французьких символістів, часом друкувалась у Львові та Кракові. Після одруження зі Станіславом Ястшембець-Завістовським переїхала до села Супранівка (Підволочиський район Тернопільської області), де народила йому трьох дітей, кажу йому, бо часто покидала село, надовго виїжджаючи сама показувати себе світові.
Експансивна, “феноменально красива жінка з віщими очима” (Станіслав Вижиковський), талановита та витончена, Казимира прагнула заполонити собою світ. Обожнювана батьками, вона потребувала обожнення та поклоніння чоловіками як жінка, як тіло, і всіма як поетка. Марек Сенкевич назвав її “польською Іродіадою”.

Виїжджаючи до Львова чи Кракова, Казимира заводила один за одним романи: зі Станіславом Вижиковським, Казимиром Пшервою (Прервою)-Тетмаєром (Kazimierz Przerwą-Tetmajer), Станіславом Виспяньським (Stanisław Wyspiański), Тадеушем Желеньським (Tadeusz Boy-Żeleński). Поети тягнулись до неї, писали проникливі вірші про свої почуття, а жінка розривалась зсередини від власної непогамовності, яка призводила до неможливості бути доброю матір’ю, дружиною та вірною коханкою…

                                                                                       Казимира Завістовська

Тереза

 Jeszcze cierpień, o Panie! Me dłonie wzniesione                                     Потерпи ще, мій Боже! До тебе долоні, бери.                                                   

Naznacz gwoździ męczennych purpurowym kwiatem,                               Позначи скрізь фіалками цвяхи мук та тортур, позначи,

Daj krwią broczyć pod świętym ran twoich stygmatem,                            Крові дай під стигматами твоїх ран просочитися, йти,

Spal pragnieniem ust twoich me usta spragnione.                                   І вуста мої спраглі своєю жагою спали.


Głód męczeństw mnie pożera, głodem męczeństw płonę!                          Голод мук пожирає, голод мук попелить миті, дні,

Więc Ty dobry, Ty wielki, Ty bądź moim katem                                        Знаю я, що Ти добрий, великий, тож будь мені катом.

I ciało moje rozkrwaw krwi Twojej szkarłatem,                                        Моє тіло скривав кров'ю тіла свого, дай узяти

Wbij w skronie me bezsenne Twych cierni koronę.                                   Цю корону тернову. Забий її  в скроню мені.
Kochać... cierpieć... i umrzeć! ach, skonać dla Ciebie!                                І любити й терпіти... умерти, сконати для Тебе,

Tobie ponieść mej duszy płomienne pożogi.                                              І  душі понести Тобі полум'я тліючих згарищ                

Jej żarem wszystkie gwiazdy mlecznej roztlić drogi                                   Та розчистити шлях поміж зір його жаром.

I jak wstęgę ognistą rzucić ją w Twym niebie,                                          І  як стрічку вогню розпустити іскристо по небу,                                                                   

I widzieć, jak te łuny krwawo rozgorzałe                                                  І побачити як те криваве світіння постане 

Przyćmią Tobie oblicze Magdaleny białe.                                                   І затемнить лице Магдалени Тобі біляве. 
                                                                                                                                 (Переклад Галини Мирослави)
/ / / /

    Залишити відповідь

    Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

    Галина Мирослава

    Галиною Мирославою та Галкою Мир (дитячі речі) я стала у 90-х роках минулого століття, малою дитиною підписувала свої записи по-іншому: Ляля Щаслива (в родині мене називали Лялькою, коли була маленькою, навіть зараз коли-не-коли так можуть сказати старші за мене), якийсь час побувала Галиною Мирославич та під родинним прізвищем Козак, у газеті ,,Ратуша" мене представили одного разу під прізвищем по чоловікові (з ним також одного разу взяла участь у Літературному фестивалі в Чернівцях)...