В останню путь

(В останню путь. Робота створена на комп’ютері)

Розпливаються шарами тонкі матерії, залишаючи камінь тіла, завинений та впакований, як цукерка чи пак тяжкий шматок льоду, в своє останнє вбрання в камері, поволі опускатись у глибину темені підводним “наутілусом”, наче затягуючи тім’ячко новим шаром землі, щоб стати кормом, надією для менших світу цього вижити попри всі голодомори, там, присипаний пройнятим краплями вологи порохом, щоб більше не вибухнути, приречено чекатиме повного розпаду імперії тіла на перії часу… 

 

/ / / /

    Залишити відповідь

    Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

    Галина Мирослава

    Галиною Мирославою та Галкою Мир (дитячі речі) я стала у 90-х роках минулого століття, малою дитиною підписувала свої записи по-іншому: Ляля Щаслива (в родині мене називали Лялькою, коли була маленькою, навіть зараз коли-не-коли так можуть сказати старші за мене), якийсь час побувала Галиною Мирославич та під родинним прізвищем Козак, у газеті ,,Ратуша" мене представили одного разу під прізвищем по чоловікові (з ним також одного разу взяла участь у Літературному фестивалі в Чернівцях)...

    you may like this post