Люціан Семенський

Кожен українець та українка з дитинства знають легенду про Кия, Щека та Хорива, завдяки яким постав Київ. І раптом мені на очі потрапляє абсолютно інша легенда про заснування Києва:

Założenie Kijowa
Był pan jeden na Rusi, który niezmiernie uciskał swoich poddanych; nie tylko bowiem musieli nań pracować, ale jeszcze wydzierał im wszelki dobytek tak, że nic nie było w chacie od krówki do jaja, co by mogli nazwać swoją własnością. Długo cierpiał biedny lud to znęcanie się i łakomstwo swego pana, iż też nie mogąc dłużej wytrzymać, starsi uradzili zrobić czerniawę. Pan ze swojej strony, widząc na co się zanosi, zebrał dużo wojsko. Aż tu lud mnogi powstał ze wszystkich włości; starce, baby, dzieci nawet, wyszli z czym kto miał; z łopatami, cepami, kijmi. Ćma biednego ludu była niezmierna. Pan się bronił zajadle, a oni wciąż go pędzili przez góry i rzeki wszędzie zabijając i nie dając odpoczynku, dopiero gdy przyszli na miejsce, gdzie dziś Kijów stoi, a postrzegli, że ani jednego wroga nie zostało przy życiu, zrzucili swoje kije na jedną kupę, która tak była wielka, że aż miasto zaczęto budować, które że z kijów zbudowane, Kijowem nazwane.

——————————————————————————–

Заснування Києва

Був один пан на Русі, що безмірно утискав своїх  підданих; вони не тільки мали працювати на нього, він навіть відбирав у них  все їхнє майно, так що нічого не було в хаті від корівки до яєчка, що могли б назвати своєю власністю. Довго терпів бідний люд те катування  та зажерливість свого пана, і коли вже не міг більше витримати, старійшини ухвалили зробити чорноту. Пан зі свого боку, як побачив, що саме назріває, зібрав велике військо. І народу багато зібралося з усіх земель; діди, баби, навіть діти  вийшли з тим, що мали; з лопатами, ціпами, кийками. Тьма бідного люду була невимірна . Пан відчайдушно захищався, а вони весь час  гнали військо через гори і ріки, всюди б’ючи і не даючи відпочинку, поки не прийшли до місця, де сьогодні Київ стоїть,  та зауважили, що жоден ворог не залишився живий, тоді кинули свої киї на одну купу, яка настільки була велика, що аж місто почало будуватися, яке з київ збудоване та Києвом назване.

(переклад Галини Мирослави)


Ця легенда з серії українських та польських легенд (http://literat.ug.edu.pl/podania/index.htm#spis) має автора. Його звуть Люціан Іполіт (Гиполіт) Семенський (Семеньський) Lucjan Hipolit Siemieński, він народився 13 серпня 1807 року в селі Кам’яна Гора Жовківського району Львівської області (13 серпня 1807  – 27 листопада 1877 в Кракові, тіло перенесене в Усипальню великих поляків) .

Луціан – відомий польський фольклорист, автор численних віршів, натхненних польським та українським фольклором, письменник (писав казки, нариси, історичні твори), перекладач (переклав польською “Одіссею» Гомера, «Слово о полку Ігоревім», українські народні пісні, Краледвірський рукопис, тексти Мікеланджело (в збірнику «Poezye Michael – Angel Buonarrotego»), Горація), літературний критик.

Люціан походив із родини великих землевласників. Здобував освіту в гімназії міста Люблін та в ліцеї Рішельє в Одесі.

Юнаком взяв участь у листопадовому повстанні, був поранений і взятий у полон. Після повернення до Галичини вступив до «Związku Dwudziestu Jeden» та галицької групи «Зевоня» . Неодноразово піддавався арештам.

У 1838 році Люціан емігрував до Франції, щоб уникнути арештів. Там вступив до Польського демократичного товариства.

1843 року повертається до Польщі, де стає одним із засновників та членом Академії знань.

Незважаючи на те, що походив з поміщицької родини, любив простих людей, часто з ними спілкувався, досліджуючи панслов’янську культуру, записував фольклор.

Поряд з іншими авторами намагався створити літературний еквівалент епопеї на зразок старослов’янської, чого не було добре представлено в польській літературі. Це були пісні, засновані на легендах та історичних подіях, написані в архаїчному стилі з притаманною старовині мовою (до прикладу, «Trąby w Dnieprze», 1838). Однак, твір «Trąby w Dnieprze» – це не лише ода Болеславу Хороброму, якого польські романтики вважали досконалим монархом, святим чоловіком, це гімн імперії, якою була давня Польща,  тут вираз «труби в річці» – ідеологічне послання про закорінення навічно Польщі на слов’янських теренах. 

Тогочасна культурно-мистецька еліта Польщі плекала міт потужної Слов’янської держави, центром якої має бути Польща.

Активний у цьому напрямі Люціан у 1848 році  бере участь у слов’янському конгресі в Празі.

Переїжджає до Кракова, приєднується до консервативних кіл, що видавали щоденну газету «Czas» ( «Час»; в 1856-1860 роках  редагував літературний додаток газети) і «Przegląd Polski» ( «Польський огляд»).

У 1849 році Люціан пише поему про Софіївку, в якій зображає придворного Трембецького як уособлення західної зіпсованості, а на противагу Трембецькому описує українського хлопчика, що співає пісню про Гонту та народну помсту.

У 1849-1850 роках зосереджується на викладанні курсу загальної літератури в Ягеллонському університеті.

Укладає альманах  « Święci poeci. Pieśni mistycznej miłości», де виступає також  автором.

Разом з Августом Бєловським лагодить та видає  (1838 рік) збірку українських народних пісень «Dumki». У цій же книжці розміщує власні твори: «Narzeczony»,  «Napierski»,  «Czerniawa».

У серпні 1877 року святкує своє 70-річчя, останні прижиттєві уродини. Через кілька місяців помирає в Кракові, а згодом, 1881 року, його тіло переносять до Усипальні великих поляків у Костелі на Скалці,  що розташований на невеликому пагорбі в Кракові, де за переказами  за наказом польського короля Болеслава II Сміливого був убитий архієпископ Кракова святий Станіслав (1079 рік).

Снимок экрана (211)

 

 

 

/ / / /

    1 Comment

    Залишити відповідь

    Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

    Галина Мирослава

    Галиною Мирославою та Галкою Мир (дитячі речі) я стала у 90-х роках минулого століття, малою дитиною підписувала свої записи по-іншому: Ляля Щаслива (в родині мене називали Лялькою, коли була маленькою, навіть зараз коли-не-коли так можуть сказати старші за мене), якийсь час побувала Галиною Мирославич та під родинним прізвищем Козак, у газеті ,,Ратуша" мене представили одного разу під прізвищем по чоловікові (з ним також одного разу взяла участь у Літературному фестивалі в Чернівцях)...