коли є губилося в нема видиме в прихованому життя в темноті печалі і образ перетворювався в тінь а відчуття що зараз впадеш стискували до задухи , Бог тихо відчинив двері (Галина Мирослава)
https://www.123rf.com/photo_105226506_stock-illustration-painting-galaxy-in-space-blue-cosmic-glow-beauty-of-universe-cloud-of-star-blur-background-illustrat.html ти кричиш на весь голос іноді від болю не чують майже не чують не вписуєшся занизькі частоти / ти співаєш на повен голос шукаючи відголос не чують майже не чують виявляється зависокі частоти / не вписуєшся в діапазони не вписуєшся в правила не вписуєшся в групи й товариства в нормативи й акти вислизаєш з ланцюгів […]
болить душа місця живого нема а дати раду з тим болем лем не можеш перестрибнути перелетіти пережити опинитись над не під ним за не в аби дихати не задихаючись бачити але зі сторони чути тільки не в центрі себе . що йому до твого фолькотіння він викручує як білизну і не припиняє прати поки не […]
Серед моїх віртуально знайомих двоє вже під підозрою на короновірус, хвилювання за них вилилось у слово… —————————————– Ми виходимо в дощ . Ми виходимо в дощ мамо розкажи мені про простір простір в якому головною є літера О та сама тільки тихша що в слові пробач з наголосом на бачити я так хочу бачити на […]
Думки про доміно, що є чи не у кожному домі, сьогодні домінували наді мною. Я згадала прочитане у Андреаса Окопенка (1930-2010), австрійського письменника, що писав українською лише в ранньому дитинстві: ,,Ти минаєш. Час оновлюється.” . І мимоволі полилось, ніби маю розмову з Андреасом: – Розмова з Андреасом (Окопенком) – і хоча як кості доміно поставлені […]
тіло Венеції м’яко пронизують вени цінність їх крові торкає каміння віки краплі гондол (старовинні пулени) спиняються в серці аби повернутися знову мірить і міряє гребінь на носі гондоли мітиться шлях на носочку ноги моститься місто на мостики спершись і солод золота спецій набувши ваги тіло виповнює _ в дивнім полоні звуки і фарби доріг і […]
З неба земля виглядає як мікросхема, чітко поділена різноманіттям фігур, барвами ліжників зелені, осені, неба, знаками рік як вітрил. Ти попід хмарами, в отворах хмар чітко бачиш – навіть не крапки ми там, на землі, справді невловні, невидимі оком, не зрячим в душу, що рветься рибиною марно на дні. Блиском металу позначені, сонмом будівель, […]
дуне вітер і серцем украй я знайду де Морава впадає в Дунай щоб нестись виграючи то брижма то вздовж огинаючи Девін що вгору пішов (де він Девін) найпотужніше рвучись навчас у віки . Чорне море утримає русло ріки між цямринами щільними всіх берегів очищаючи сіллю і сушачи гнів у шарах поглибинних між інших шарів […]
за крапкою миті що обмежує тебе чіткими знаками позамиті усесвіт лежить неосяжний манливий вічний зіскочити? питаєш у відкритому космосі ще легше загинути чуєш коли триматися нема за що (Галина Мирослава) Facebook Поза миттю
окулярам знаку нескінченності затісно на носі буття він намагається пролізти усюди вибиваючи скельця дістаючи до хмар ламаючи оправи що сідають на вуха і себе самого — Робота Марини Куц, яка якби ,,народила” ці кілька поетичних рядків. Дякую. Нуль ще не дно, хоча все в житті відносно… Gepostet von Марина Куц am Montag, 9. September 2019
- newer posts
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- …
- 12
- older posts