Від-сутність (Пам’яті тих, хто пішов у засвіти)

всихають дерева

не завжди тому що старі

всихають хребти

до останку поєднані з тілом

згусають слова

та на дно йдуть від важ-кості

дні

біжать по воді

по червоній прозорій по сірій

і падає військо їх як доміно

від поштовху в груди останнього

що все зневажив

безмежна  відсутність морозом розпише

хоч що

й життя переміряє

й кожну хвилину проважить

всихають дерева

 

   (Галина Мирослава)

/ / / /

    Залишити відповідь

    Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

    you may like this post