і ти
продираючись
йтимеш крізь час
що висаджує деревами ряди хвилин
(кожному свої)
вздовж дороги пізнання
що завжди голітиме
наче маківка новонародженого
освітлюючи
поки йтимеш
і тягнутиме до сонця
любов’ю
густіючи від тіней
від переплетень і скручення доль
кількості нових пагонів і шрамів
о DOMINUS
о RERUM
йтимеш
і перебиратиме вітер струнами ребер
і сльозами ноти скрапуватимуть на стани
опираючись на милиці
тільки незалежна ціла
наче ікона дивитиметься на тебе прозорим оком
і звучатиме довше
особливо коли поруч
така ж
такі ж
