Питання щодо збірки

(Малюнок створено на комп’ютері)
Хочу звернутись до того одного
чи кількох тих, кому дорога поезія, яку пишу, хто співвідчуває цей світ. Знаю, що ті ноти, які беру, можуть викликати спротив,
бо кожен з нас приречений жити у своєму діапазоні і часто просто фізично не може з різних причин чути з-поза своїх меж.
З 2001 року, коли вийшла моя остання друкована збірка поезій ,,Не можеш не йти”, що розміщена на сайті української поезії ,,Поетика” (http://poetry.uazone.net/myroslava/,
яка знайшла відголос у серцях, люди розповідали мені про свої відчуття, своє розуміння відчутого, такі відгуки бережу в серці як скарб), я не робила спроби упорядковувати щось для друку.
До реального життя і його ударів я виявилась заслабкою. Не зламатись, не впасти у відчай та не стати на шлях духовного самознищення мені допомагало лише усамітнення, лише у ньому могла набиратись сили жити.
Позаяк поезія для мене ніколи не вміщалась у слова, риму, ритм, а була всім світом, і я відчувала себе лише її частиною, то, щоб вийти до людей з відкритим обличчям та певністю, мені потрібно було позбутись мого приватного болю на серці, який міг раптово перехопити дихання, відняти мову, затискаючи у краплю сльози, для того, щоб “виходити до людей”, моє сонце мало бути без плям.
За час моєї ,,відсутності” дуже багато змінилось і в наголосах, і в швидкості, і в довжині, і в смаках. Однак ще кує мені зозуля, ще відчуваю, думаю, дихаю, ще пишу.
 
Хотіла би злагодити нову збірку з написаного для тих, хто б цим дорожив, і зробити це до зими.
 
Її випуск залежатиме від зацікавлень. Якщо буде лише 1 чи 2 читачі, я не буду звертатись до послуг якогось видавництва, однак свої книжечки у подарунок Ви отримаєте, обіцяю.
 
Мені потрібно знати, на чому я стою, щоб визначитись, чи варто попри все знайти можливості видання збірки, чи віддати свої сили іншим справам.
Якщо когось цікавить, повідомте, будь ласка, до кінця червня.
Або сюди: halynamyroslava@gmail.com,
або на сайт: http://poetry.in.ua/
 
З повагою
Галина Мирослава
—-
P.S. Дякую усім, хто знайшов час прочитати це тихе повідомлення та особлива сердечна дяка тим, хто співвідчуває цей світ та чекає на збірку. Збірку планую видавати малим, приватним, тиражем, мені байдуже, чи матиму місце в літературі чи ні, байдужі усі визнання-невизнання, нагороди чи повне мовчання, знаю, що пишу собою, не словами, без намагань підлаштуватись під щось чи когось, ні на що не розраховуючи взамін, не шукаючи будь-якої користі. Чомусь я мала писати, буде це комусь потрібно чи ні. Просто так мало бути. Молодою матір’ю приступивши якось до молитви, побачила прозоре зображення (тепер це можна назвати З D, може навіть більше, ніж 3), як з-під моїх рук на папір йде гаряче сяйво і пишуься золоті літери. Роками боялась це комусь розповідати, окрім мами, бо це було дуже особисте. Можливо, це стосувалось лише якогось одного твору, можливо, йшлось про долю. Хто зна. Дякую. Щиро готова поділитись з тими небагатьма, хто чекатиме своєї книжечки.
/ / / /

    1 Comment

    1. Щиро вдячна Вам, Олено. Домовились. З відкритим серцем Галина

    Comments are closed.

    Галина Мирослава

    Галиною Мирославою та Галкою Мир (дитячі речі) я стала у 90-х роках минулого століття, малою дитиною підписувала свої записи по-іншому: Ляля Щаслива (в родині мене називали Лялькою, коли була маленькою, навіть зараз коли-не-коли так можуть сказати старші за мене), якийсь час побувала Галиною Мирославич та під родинним прізвищем Козак, у газеті ,,Ратуша" мене представили одного разу під прізвищем по чоловікові (з ним також одного разу взяла участь у Літературному фестивалі в Чернівцях)...

    you may like this post