Корені

Три тижні тому по дорозі до Літературного кафе у Парижі зауважила невеличку галерею ,,Galerie de Buci” (73 rue de Seine). У цей час там проходила виставка ,,Генеза” вірменської скульпторки та художниці, що з 1993 року живе у Парижі, Ніни Хемчян. (http://www.ninaceramique.com/sculptures_en.html). Через скло мені здалось, що бачу скам’янілі писанки. Дуже люблю камінь, тому не змогла утриматись від бажання зайти, а як тільки відкрила двері, відразу побачила розписані чоловічими та жіночими тілами глиняні кулі. Прокреслені на кулях тіла, зупинені в певних позах, ніби пахли морем. Легкі, округлі, рухомі, дуже еротичні. Вони мовби змушували мене подорожувати у часі. Спочатку я відчула смак давньої Греції. Згодом вигулькнуло щось дуже індійське. Було тут і впізнаване бароко, і стриманіший модернізм.
Приємні відчуття з пам’яті змусили мене відшукати сайт Ніни. Перше, що впало в око, – зовсім іншого типу скульптура з теплою назвою: ,,Лінії любові”. Вона чомусь виразно нагадала мені хачкари та аеропорт у Єревані. Буває ж!
Однак здригнула мене інша скульптура Ніни – ,,Призначення”. Вона, попри усю свою простоту, викликала у мене поетичний відгук.

З вдячністю Ніні Хемчян за скульптуру ,,Призначення”

Коріння

.
“Бо немає нічого таємного, що не стало б
явним…”
(Євангеліє від св. Луки)

писаний камінь до серцевини продряпаний
з розводами які залишаються на згадку від написаного
з краплями блиску орлиних бажань над пітьмою риб’ячих вивертів
лежатиме на дорозі
навіть тоді коли у тебе будуть затулені очі і щільно зав’язаний рот
його подряпини розтривожать твої рани
його усмішка стане твоєю силою
його минуле виведе тебе на світло

(Галина Мирослава)

Три тижні тому по дорозі до Літературного кафе у Парижі зауважила невеличку галерею ,,Galerie de Buci" (73 rue de…

Gepostet von Halyna Myroslava poetry am Montag, 29. Juli 2019

/ / / /
    Галина Мирослава

    Галиною Мирославою та Галкою Мир (дитячі речі) я стала у 90-х роках минулого століття, малою дитиною підписувала свої записи по-іншому: Ляля Щаслива (в родині мене називали Лялькою, коли була маленькою, навіть зараз коли-не-коли так можуть сказати старші за мене), якийсь час побувала Галиною Мирославич та під родинним прізвищем Козак, у газеті ,,Ратуша" мене представили одного разу під прізвищем по чоловікові (з ним також одного разу взяла участь у Літературному фестивалі в Чернівцях)...

    you may like this post