Вірменіє

Глибоко вдячна закарпатській художниці Надії Пономаренко, графіку, за ,,Спогади про Вірменію”, які повернули мене до Вірменії, до далекого минулого, відтворивши у пам’яті до деталей багато моментів .
Це ще було до катастрофічного Спітакського землетрусу 1988 року, що охопив майже сорок відсотків території Вірменії…

    Вірменіє
                                                                                                    «Якщо правильно розуміють Св. Книгу, рай був 
                                                                                                              розташований у Вірменії» 
                                                                                                                                                           (Джордж Гордон Байрон)

Вір мені
Є
Ти у серці моєму
Вір…меніє
Воно теж стає Араратом
Коли твій ковчег до нього наближається
І проколюється наскрізь
Коли тебе протинає спис
Яким кололи Христа
Вір мені
Вірменіє
Країно рік всевідтінкових
Особливо молочно-зеленого що видається казкою
Та густо-синього
Коли двадцять вісім твоїх багатоголосих струн поєднуються в одній ванні Севану
Наївно мабуть Наїрі
Та вір мені
Бо торкалась руїн Еребуні та Ґарні
На плечах твоїх горбів
Затримуючи космічний пил Урарту в своєму тілі
І залишала запалені пам’яттю свічки перед фресками
Ечміадзина Ґегарда Звартноца
Відшукуючи не так питання як відповіді
На придорожніх хачкарах
І в стародавніх рукописах 
Вір мені
Загублена та збережена горами
(і хорами)
Вірменіє

P.S. Вірменія не відпускає… Потребую висповідатись паперу…

Те, що відкривалось очам в Єреванському аеропорту, змушувало тамувати подих. Він, розташований неподалік руїн християнського храму Звартноц середини сьомого століття, вражав своєю несподіваною футуристичністю. Була глибока ніч, від крутого віражу виїзду по пелюстці дороги з квітки аеропорту починався абсолютно новий простір. Дорогою ми припадали до вікон таксі, яке петляло вуличками міста, у напівосвітленому Єревані вловлювали тіні споруд та уважно дослуховувались до нечіткої мови водія. Готель, який був обіцяний при купівлі весільного туру для студентських пар, зі значною знижкою, височів над містом, приваблюючи вогнями. Однак ці вогні світили не для нас — заселяти у фешенебельний готель студентську пару навіть з усіма наявними документами та державними пільгами адміністрація закладу не планувала, проте просто виставити на вулицю людей з оплаченою путівкою, хоч спочатку й хотіла, не посміла, тому нас скерували до маленького готельчика в старому будинку на околиці міста, де нас поселили до номера на двох з мовчазним радіо, напханим всередині газетами, і телевізором, який не вмикався. Настільна лампа теж не працювала. Постіль, на щастя, була свіжа. Двері до душової кабінки не закривались, зрештою, в номері ми були самі, тому це не мало істотного значення. А ще не замикались вхідні двері, щоправда, це швидко вдалось залагодити.
Наступного ранку ми спустились до невеличкого готельного бару, в асортименті якого був сік та якісь холодні закуски. Соком, як ми зрозуміли пізніше, тут називали воду з шипучою піґулкою, яку кидали у воду при нас. За смаком цей напій нагадував фанту. Такий незвичний сік лише підсилив бажання відправитись у пошуки звичнішої їжі та, звичайно, видовищ.

День видався насиченим та цікавим. Нам навіть вдалось розшукати однокурсника, корінного вірменина, який на той час мав академічну відпустку, погостювати трохи й у нього, а
ввечері ще раз відвідали готель, який від нас відцурався, задля того, щоб посидіти у кафе на його чубочку. Це були дуже приємні хвилини, точніше години, бо воно рухалось, відкриваючи нам місто з усіх боків.
І серця…
Галина Мирослава

Навіяно ,,Спогадам про Вірменію ” Надії Пономаренко. ,,У горах” (графіка).

/ / / /

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Галина Мирослава

Галиною Мирославою та Галкою Мир (дитячі речі) я стала у 90-х роках минулого століття, малою дитиною підписувала свої записи по-іншому: Ляля Щаслива (в родині мене називали Лялькою, коли була маленькою, навіть зараз коли-не-коли так можуть сказати старші за мене), якийсь час побувала Галиною Мирославич та під родинним прізвищем Козак, у газеті ,,Ратуша" мене представили одного разу під прізвищем по чоловікові (з ним також одного разу взяла участь у Літературному фестивалі в Чернівцях)...

you may like this post